Два роки тому, 18 лютого 2014 року, світило сонце. Весна гучно заявила про себе, посміхаючись кожному синім небом. У такі дні здається, що нічого поганого не може статися… За рішенням Віче на Майдані, опозиція намагалася внести до порядку денного Верховної Ради питання щодо відновлення дії незаконно зміненої Конституції 2004 року. Для підтримки опозиційних депутатів до стін парламенту наближалися колони мирних мітингувальників.
У цей день Янукович і Ко перейшли всі межі. Межі закону, межі Конституції, межі людяності та здорового глузду. Вони розпочали звірячі масові вбивства. У Маріїнському парку, на Інститутській та Грушевського в мирних мітингувальників полетіли гранати та почали стріляти з автоматичної зброї. Разом із силовиками, які переступили закон, звезені до Києва банди кримінальних злочинців, на яких спирався режим, стріляли в мітингуючих з незаконно отриманої від МВС зброї, та забивали палицями до смерті тих, хто падав.
Влада пішла в атаку, намагаючись знищити Майдан, утопивши його в крові, використовуючи весь наявний у неї арсенал зброї, навіть застосовуючи БТРи. Вони були готові не зупинятися ні перед чим, аби лише задушити Революцію Гідності. Майдан було оточено, – навіть станції метро навколо закрили. «Швидкі допомоги» не могли пробитися до нас, і ми змушені були сховатися у Будинку профспілок, де розташовувався наш штаб, загиблих та поранених.
Тоді увечері зі сцени Майдану я попросив жінок, молодь, молодшу за 18 років, та літніх людей, залишити площу. Але жодна людина не пішла! Чорні лави "Беркуту" та Внутрішніх військ взяли Майдан у облогу.
Єдиним нашим захистом був вогонь барикад, що вже палали навколо Майдану, та сила духу мітингувальників. Втім, вогняне коло стискалося все ближче і ближче до центру Майдану. Запалав Будинок профспілок, але ми встигли винести всіх убитих та поранених побратимів. Без зброї і у вогні, Майдан продовжував стояти. Ми залишалися там, тому що розуміли – це наша країна, і нам немає куди відступати. Ми стояли там, тому що по-іншому не могли. Влада, здавалося, дійшла піку безумства і кинула на Майдан усі свої сили, але так і не змогла його захопити ані вдень, ані вночі. Саме тоді відбувся перелам і стало зрозуміло, що режим Януковича програв і приречений. До його кінця залишалося дві доби…