Регіональний фестиваль пісенно-обрядового фольклору з такою назвою пройшов на території літературно-меморіального музею імені Г. С. Сковороди в селі Сковородинівка Золочівського району. З’їхалися на нього не лише колективи з кількох районів Харківської області, але завітали й гості з Полтавщини.
Як і личить традиційному, етнографічному заходові його організатори намагалися повернути дійству його справжність. Ту, яка була притаманна сто чи більше років тому. Це було помітно не лише по вінках з купальських трав, величезному багаттю, складеному на березі панського ставка, де біля дуба любив відпочивати філософ Григорій Сковород, а й по босоногих ведучих, одягненим в полотняні строї, мабуть витягнених ще з прабабусиних скринь.
– Ми намагалися відійти від радянських стандартів, коли взірець традиційного свята — це концерт колективів вдягнених в естрадні костюми, вручення грамот за щось,– пояснює провідний фахівець-етнограф Галина Лук’янець,– принципово зробили акцент на автентичності.
Кожен колектив приїхав на свято зі своєю Маринкою. Так на Слобожанщині називають обрядове дерево чи ляльку, яку колись хлопці та дівчата виготовляли до свята — не Купалом, а саме Маринкою. Валківчани зрубали вербицю, золочівці нарядили дерево з червоного татарського клена, який тут так і називають — Маринкою, а представники Сахновщини, де степ, але розливається Оріль, виготовили ляльку з болотяних трав. Під спів купальських пісень відбувся конкурс цих «Маринок», які потім втопили.
Прямо посеред алеї Харківський історичний музей імені Миколи Сумцова розгорнув експозицію традиційного слобожанського костюма, поряд майстрині влаштовували майстер-класи з виготовлення ляльки-мотанки, гончарі саджали бажаючих за гончарний круг, аби вони відчули себе творцями, як Бог, коли ліпив з глини людину. Автентичності дійству додавала й прекрасна природа, покоси купальських трав на пагорбі в старому яблуневому саду.
Звісно, що відбувся і ярмарок. Як кажуть, чого там тільки не було: і вишиванки на всяк смак, і ляльки та свистики, і різноманітні вінки, і бублики та пряники ручної роботи і навіть вербові ночви з намальованим на них козаком Мамаєм. Звичайно, було чимало й пива та шашликів. Зрозуміло: музеєві чимось потрібно заробляти за мізерного фінансування подібних заходів. Хоча такі речі, в ідеалі повинні бути віднесені подалі від етнографічних заходів. До речі, мікрофони, спів під баян чи фонограму також мав би бути винесений за рамки свята. Щоб люди, приїжджаючи на обласний захід мали на чому вчитися справжності.
Завершилося свято традиційним пусканням вінків на воду – і свічкам и й без. Сьогодні це роблять не лише незаміжні дівчата, а й молодиці. Відомо, чий попливе, та дівка знайде судженого. Закінчилося свято хороводами довкола купальського багаття, розпаленого на березі ставка.