Я дуже добре пам’ятаю гарячий серпень 1991-ого, коли впродовж декількох днів довелося пережити гаму емоцій: від суцільного розпачу до невимовної радості. Від моменту, коли сталася спроба реанімувати «совок», що вже ледь животів, до проголошення Верховною Радою Незалежності України.
Багато хто тоді навіть так і не встиг зрозуміти, що відбулося – події розгорталися так стрімко, що вирували лишень емоції.
Коли над української столицею замайорів синьо-жовтий прапор, прийшло усвідомлення невідворотності та, без перебільшення, історичного значення подій, свідками яких ми тоді стали.
За кілька місяців потому відбувся Референдум, де українці остаточно поставили крапку в кількасотрічній боротьбі за власну державу.
Прикро, що той запал 91-ого надалі почав так само швидко згасати, позаяк, тягар минулого поступово став домінувати над свідомістю. Ейфорія пройшла, настав час копіткої рутинної роботи. А тогочасне українське суспільство, яке сформувалося за тоталітарних умов «єдіного і могучєго», ще не було спроможне облаштувати свою окрему хату на самоврядний демократичний лад. І, як завжди, прогнозовано, цим скористалися пройдисвіти, які розглядали Україну лише як великий об’єкт для постійного збагачення.
Але, всупереч тому, що в багатьох сферах життя почав знову зринати горезвісний комплекс меншовартості, мовляв – а куди ж ми без Росії?!, а на додачу до цього було створене квазіоб’єднання СНД, де Кремлю передали всі важелі впливу, сталося найголовніше – сформувалося покоління, яке народилося і було виховане вже в Незалежній Україні. Це молодь, яка від народження відчувала себе саме громадянами України і знає про «совєтськє минуле» хіба що з Вікіпедії та розповідей батьків. Вони зросли з міцним імунітетом до будь-яких вірусів і примар минулого.
Світова історія має безліч прикладів: щоб нація стала по-справжньому вільною та самодостатньою, переродилася, мусить змінитися не одне покоління. Україна ж за останні 25 років мала стільки викликів та випробувань, що ці процеси, можливо, десь і всупереч історичним тенденціям, максимально пришвидшились.
Це покоління має необмежений потенціал, вони відчувають себе вільними і прагнуть жити у вільній країні, вони володіють таким багажем знань, з яким на силі за короткий час поставити Україну в один ряд з найбільш розвинутими державами світу.
Ґенерація-25, ви стали справжнім символом української Незалежності. Днями почула фразу Святослава Вакарчука про те, що він пишається Україною не як країною предків, а як державою дітей. Ці слова міцно вкарбувалися в мої думки, я впевнена, що це має правити за далекосяжний орієнтир для нас.
Наша молодь, яка хоче формувати власну європейську Україну, не повинна з розпачу шукати можливості для реалізації своїх здібностей за межами рідної країни. Я вбачаю своє призначення, як народного депутата, разом з однодумцями в Парламенті створити на законодавчому рівні всі найсприятливіші умови, аби ця генерація могла сповна задіяти весь свій унікальний потенціал задля зростання добробуту нашої країни.
Я ще раз вітаю всіх з 25-ою річницею Незалежності України! Сподіваюсь і вірю, що кожен з нас на своєму місці докладав максимум зусиль для прийдешньої перемоги України на всіх фронтах! Нам стачить сили і наснаги!
Зичу здоров’я, оптимізму, успіхів і непохитності у нашій вірі!
Слава Україні!