ТОП-темы:       Игры Непокоренных   
статьи

"Ралі" під гранатометним вогнем

5 мая 2017
2479
Поделиться:

Сьогодні в боях на Донбасі пліч-о-пліч стоять військові, прикордонники, бійці Служби безпеки, міліціонери. Брати по зброї демонструють войовничий дух, дух єдності та незламності. У них одна мета – захист Батьківщини

Чернігівський зведений загін міліції практично з перших днів війни у взаємодії зі Збройними Силами України боронить нашу землю. Тривалий час правоохоронці воювали на околицях села Чорнухине, що розташоване неподалік Дебальцевого. Разом з бійцями 93-ї механізованої та 128-ї гірсько-піхотної бригад міліціонери прикривали передній край на чотирьох контрольованих блокпостами напрямках: «Гніздо», «Олександр», «Балу» та «Десна-2».

Останній блокпост був базовим, там дислокувалась основна частина чернігівських правоохоронців. У регіоні постійно була напружена ситуація: нещадні мінометні й артилерійські обстріли, вогневі сутички з противником у самому населеному пункті, а ще тримали в напруженні самозвільнені в’язні з місцевої колонії суворого режиму.

– Коли в цих районах розпочалися бойові дії, в’язниця припинила свою роботу, – розповідає один з командирів зведеного міліцейського батальйону, командир чернігівського спецпідрозділу судової міліції «Грифон» підполковник Олег Апєкунов. – Арештанти створили на території буцегарні свою республіку, там пекли хліб, щоб було що їсти. Часто нам доводилось наводити громадський порядок у сусідніх селах через небажані візити вільних в’язнів.

За словами підполковника, усі його хлопці – герої. Хоча самі вони себе такими не вважають, говорять, що просто виконують свою роботу. Серед цієї відважної братії і водій «Грифона» старший сержант Олександр Василенко.

Наприкінці лютого на трофейній вантажівці він вивіз сімдесят вояків з передового блокпоста, який обстрілювали сепаратисти. Таким чином Сашко врятував бойовий підрозділ.

– Я саме підвіз боєприпаси та деякі речі до нашого блокпоста, – згадує боєць. – Тоді добряче гатили з «Градів» і «самоходок». Били по наших і по сусідньому блокпосту «Балу». Перекрикуючи звуки бою, хлопці повідомили, що отримали наказ відходити з Чорнухиного. Інакше – буде непереливки.

Підрозділ збирався швидко, але без зайвої метушні. Під вечір бійці вже завантажували автомобільну колону речами, зброєю та боєприпасами. Сашкові довірили перевозити особовий склад. Тож, не гаючи часу, водій сів за кермо «відбитого» в сепаратистів «Уралу». Машина була майже новою: спідометр показував кілометраж приблизно як з Ростова-на-Дону до Донецька. Військові казали, що цей трофей здобули ще на початку осені, коли українські спецпризначенці зачищали звільнені від бандитів території.

Їхати довелося з виключеними фарами, наосліп. Машина була переповнена: бійці сиділи в кузові та причепі в три-чотири ряди. Попереду йшла автівка славнозвісного комбата 128-ї гірсько-піхотної бригади на прізвисько «Пєпєл», позаду – дві БМП і «ГАЗон».

 – Давненько не водив таку машину. До того ж відчував відповідальність за людей, яких вивозив. Це додавало хвилювань, – розповідає Олександр. – Ми знали, що шляхи відступу можуть бути заміновані, а в кущах – ховатися ворожі диверсанти. Дорога була мокрою та надто вузькою, щоб маневрувати. Тож потрібно було постійно пильнувати, аби не з’їхати в кювет.

Колона бійців рухалась майже цілу ніч. З усіх боків по ній стріляли з гранатометів, мінометів і стрілецької зброї. Олександр на вибухи не зважав, адже потрібно було сконцентруватися на дорозі й тиснути на педаль газу. На півшляху сепаратистам вдалося потужним вогнем розбити колону на дві частини. Тож далі нашим довелося рухатись різними шляхами, на одному з яких на водія Василенка чекало справжнє випробування…

– Дорогою просто над кузовом завис випущений по нас ВОГ (гранатометний постріл) з підствольного гранатомета, – пригадує підполковник Апєкунов. – Ми навіть подумки вже попрощалися із життям. Не знаю, що зробив той Василенко, яке таке диво, але граната розірвалася буквально в нас над головами. Ми всі були в бронежилетах, тож ніхто не постраждав. Сашко – просто красень!

Під ранок хлопці прорвались до села Миронівське, а звідти – до Артемівська. Бійці, оглянувши вантажівку, деякий час просто перебували в шоці – у багатьох місцях машина була продірявлена осколками та кулями. Очевидці стверджують, що як мінімум п’ять разів у кабіну «Уралу» летіли гранатометні постріли, проте розірвалися поряд. На хлопцях – ані подряпини. «Ну й Шумахер! Таке «ралі» під гранатометними пострілами та ще і на переповненій вантажівці!», – дивилися із захопленням на водія побратими. А той спокійно собі прибирав у кабіні машини, неначе не про нього йшлося…

Віктор АНУФРІЄВ


комментарии

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00052714347839355 [2] => 0.039389133453369 )