ТОП-темы:       Игры Непокоренных   
статьи

Звання майора отримав посмертно

25 мая 2017
4569
Поделиться:

Того дня колона автомобілів з правоохоронцями вирушила «зачищати» територію щойно звільненого від терористів Сіверська. В одній з машин разом з колегами-сумчанами їхав й Олександр . Раптом гримнув потужний вибух: автомобіль із правоохоронцями наїхав на про- титанкову міну, яку бойовики- сепаратисти заклали посеред центральної вулиці міста… – Олександр опинився в епіцентрі вибуху.

Його швидко доставили до лікарні, але поранення виявились не сумісними із життям – розповідає командир зведеного загону УМВС України в Сумській області підполковник міліції В’ячеслав Драновський. – Капітан Ткаченко, без перебільшення, був душею нашого загону, він для кожного знаходив потрібне слово, підтримуючи бойовий дух..

Молоді спецназівці називали його «батьком», «дідом», бо він і справді на цій війні був для них і наставником, і порадником, і батьком, і другом.

Олександр казав: «У мене син такий, як ось ці хлопці. Я не можу допустити, щоб із цими дітьми щось сталося…».

Він завжди був першим там, де траплялася небезпека.

На його рахунку – десятки знайдених мін і саморобних вибухових пристроїв, які залишили після себе бойовики, і, відповідно – врятовані десятки чи навіть сотні життів.

Олександр був надзвичайно скромною людиною. Провідні ЗМІ розповіли всьому світу, що в селі Миколаївці з підвалу Будинку культури були визволені півтори сотні місцевих жителів, яких бойовики збирались використати як «живий щит».

Ім’я героя, який знайшов цих людей, тоді залишилось «за кадром», а це був саме наш Саша…

А ще ми знали його, як надзвичайно турботливу й чуйну людину. У визволених населених пунктах Олександр Григорович першим кидався на допомогу людям: допомагав по господарству, віддавав зголоднілим свій сухий пайок.

Йому постійно телефонували мешканці Донеччини – і він переймався проблемами кожного…

Олександр Григорович закінчив машинобудівний факультет політехнічного інституту, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Десять років тому він став до лав органів внутрішніх справ, розпочавши службу з посади міліціонера окремого батальйону патрульно-постової служби Сумського міськвідділу.

Потім працював на оперативних посадах у підрозділах карного розшуку та боротьби з незаконним обігом наркотиків. У травні 2011 року перевівся до підрозділу міліції особливого призначення «Беркут», обіймав посаду інспектора чергової частини.

За тривалу сумлінну службу не раз заохочувався міністром внутрішніх справ України та керівництвом УМВС.

Загиблий міліціонер над усе цінував єдність колективу – і його честь.

Напевно, саме тому останнім проханням Олександра Ткаченка було: поховати його у формі «Беркута».

Колеги-спецпризначенці прийшли на похорон теж у старих одностроях. Щоб провести в останню путь міліціонера-героя та підтримати його дружину й сина, у громадській панахиді, яка відбулась у приміщенні Сумського обласного академічного театру ім. М. Щепкіна, разом із правоохоронцями взяли участь міський голова Олександр Лисенко та інші представники органів влади, священнослужителі та сотні містян.

З військовими почестями Олександра поховали на Алеї Слави серед почесних громадян Сум.

 – Неможливо передати словами те горе, яке ми переживаємо тепер. Олександр Григорович завжди був прикладом для наслідування, зразковим міліціонером, вірним присязі та обов’язку, мужнім патріотом та вірним сином своєї Вітчизни, – сказав під час церемонії начальник УМВС України в Сумській області Анатолій Річкаль.

– Наказом міністра внутрішніх справ України капітану міліції Ткаченку Олександру Григоровичу посмертно присвоєно чергове спеціальне звання «майор».

«Він був настільки світлою, доброю та чуйною людиною, що нам і понині, два роки після його загибелі, не вистачає Олександра Григоровича, — говорить Сергій Казнієнко. – Ми часто працювали з ним у «парах» і «трійках», і точно знали: якщо Григорович за спиною – можна бути спокійним, він повністю контролює ситуацію».

Брат загиблого, Геннадій Ткаченко, пригадує: «Сашко у досить пізньому віці прийшов служити до міліції. І, як не дивно, саме там знайшов своє покликання. Міг зірватися в ніч по першому телефонному дзвінку, переживав за своїх співробітників більше, аніж за себе».

В день, коли йому мало б виповнитись 47 років, колеги на місці загибелі Сашка встановили пам‘ятний знак. Місцеві жителі доглядають це місце, і чи не щодня  приносять сюди квіти.

Між собою колишні й нинішні спецпризначенці говорять: Олександр любив життя у всіх його проявах. Любив людей, особливо – дітей. Завжди був попереду, був сміливий, беріг молодих співробітників, і ставився до них, мов до власного сина. Мабуть, недарма й ім‘я у нього таке – Олександр, що з грецької й означає Захисник.

За матеріалами Іменем Закону, sumypost.com


комментарии

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.000762939453125 [2] => 0.066167116165161 )