статьи

Они стояли до конца - николаевские гвардейцы

9 июня 2017
3157
Поделиться:

Близько 10-ї години ранку 23 серпня 2014 р. у районі населеного пункту Лисиче, що під Амвросіївкою Донецької області, підрозділ НГУ, до складу якого переважно входили мобілізовані жителі Миколаївщини, виявив колону терористів – три КамАЗи і два бронетранспортери, що рухалися з боку українсько-російського кордону.

Попри значну чисельну перевагу бойовиків, гвардійці прийняли бій і повністю знищили ворожу колону.

На жаль, у тому бою полягли три українські патріоти, яких у миколаївській частині НГУ згадують, як людей честі й виняткової мужності.

38-річний майор Олександр Васильович Смоляр проходив військову службу з 1997 року. Він одним із перших у військовому колективі зголосився їхати в район АТО й у складі «мобілізаційного» батальйону брав участь у виконанні бойових завдань з визволення від бойовиків «ДНР» населених пунктів Донеччини.

Того страш ного дня, діставши тяжке поранення, офіцер встиг віддати підлеглим останній наказ: «Не здаватись, стояти до кінця!».

Вдома в Олександра Васильовича залишилися дружина, донька й син.

Його поховали в рідному селі Тіньки Чигиринського району Черкащини.

Уродженець Кіровоградщини, молодший сержант Олександр Володимирович Яриш поліг за вісім днів до свого 44-річчя.

Ще у квітні, після оголошення часткової мобілізації, не чекаючи на повістку військкомату, він прибув на збірний пункт і зголосився стати на захист Вітчизни.

Колишній строковик однієї з частин Забайкальського військового округу сказав: «Не можу спокійно дивитися, як зовсім молоді, недосвідчені хлопці на війну йдуть…».

У колективі підрозділу Олександр Володимирович мав високий авторитет, завжди допомагав молодшим товаришам, давав поради, ділився досвідом.

Побратими згадують його, як веселу, життєрадісну людину, душу будь-якої компанії: «Саша ніколи не ходив сумним, завжди усміхався й усіх підбадьорював».

Таким він і залишиться в нашій пам’яті: чесним, життєрадісним, надійним, справ- жнім чоловіком.

У Миколаєві, де його з військовими почестями проводили в останню путь, у нього залишилися син і донька…

39-річного старшого солдата Олега Івановича Бабкевича в батальйоні згадують, як людину ініціативну та працьовиту, кмітливу й порядну – уособлення всіх чеснот справжнього українця.

«У нього були золоті руки, і він завжди ставав поруч, коли виникала потреба щось полагодити чи змайструвати. А коли рили окопи й обладнували позиції, він був просто незамінним – один вартий п’ятьох бійців. Батьки змалечку привчили його до роботи, і вдома на ньому трималося все господарство…» – зі смутком згадують однополчани.

У смт Олександрівці Вознесенського району Миколаївщини, де народився, жив і знайшов вічний спокій старший солдат Бабкевич, його не дочекалися дружина та троє дітей…

Іменем закону


комментарии

24 сентября 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.0010700225830078 [2] => 0.06063985824585 )