статьи

Чому пан Уве любить Харків

21 августа 2017
6812
Поделиться:

У Харкові, на Спаса, у переддень свята Незалежності пречудовим голосом зазвучав дзін «Благовісник», кошти на який зібрала громада містечка Тюбінген, що в Німеччині. На дзвоні ж було викарбувано профіль «апостола любові» Івана Богослова й слова з Єванглії «Любіть одне одного, як я полюбив вас».

Німецька делегація, чимало представників якої були одягнені в українські вишиванки, приїхала на Схід України, аби передати подарунок громаді храму Івана Богослова УПЦ КП. Серед гостей знаходився і колишній учитель ліцею пан Уве Лібе-Харкорт — хоча сивий як молоко, але стрункий, у льняній сорочці, вишитій червоними і чорними нитками.

Пан Уве не лише добре розмовляв українською, а й умів співати наших пісень під гітару. П’ять років поспіль кожен ранок колишній учитель починав з уроку української мови, поки пристойно нею не оволодів. Звідки ж у літнього німця така любов до України?

Пан Уве Лібе-Харкорт розповів, що його історія починається не сьогодні, й не п’ять років тому, коли німецька громада почала збирати євро на дзвін, а набагато раніше, у 1943 році, коли його батько перебував у полоні в Харкові. Тоді з України до Нічеччини батько писав дружині й синові листи про те як  йому живеться в полоні. Були там слова й про милосердя українців, які попри те, що батько Уве прийшов на цю землю як окупант, жаліли його, навіть підгодовували  голодного. Листи пан Уве прочитав уже після с мерті батька й вирішив зробити щось добре для харків’ян.

Згодом доля звела його з представницею української громади в Тюбінгені пані Іриною, яка колись мешкала в Харкові, а тепер навчалася в Німеччині. Історії з дитинства дівчини зачепили за серце пана Уве. Особливо та, як у 1992 році діти колядували в храмі Івана Богослова, а на їхні голови падав сніг крізь розбиті вікна... Під час спілкування й визріла ідея подарувати дзвін для храму Івана Богослова в Харкові.

Утім від народження ідеї  до її реалізації пройшло 5 років. За цей час німецькі добродії, переважно прихожани лютеранської церкви зібрали 10 тисяч євро на які було відлито дзвін. Коли це диво сталося, працівники ливарні в місті Карлсрує не могли не дивуватися його чистому звучанню.

- Це дзвін примирення і пам’яті,– сказав пан Уве, коли 470-кілограмовий дзвін було піднято й закріплено на дзвіниці.

До речі, під час війни верхній ярус будови був зруйнований, аби корегувальники артилерійського вогню не могли наводити гармати на Південний вокзал, який добре видно з вісімдесятиметрової висоти. Хто це зробив, наші чи німці, невідомо. Відбудували дзвіницю вже в роки незалежності.

Цікавим було й спілкування лютеран та православних.  Німці з подивом відзначили, що українці не такі вже й ортодоксальні люди, як вони до цього собі уявляли. Настоятеля храму о. Віктора  Маринчака вони назвали людиною європеської освіченості і мислення. Гостей вразила також наша щирість і доброзичливість, як колись вона вразила батька Уве, який завдяки людяності харків’ян зміг вижити під час війни й передати любов до України своєму синові.

1480930456.jpg
Леонид ЛОГВИНЕНКО. Главное™

комментарии

24 сентября 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00047707557678223 [2] => 0.076222896575928 )