У ці дні мимоволі відчуваєш збентеженість і невимовну напругу, які повертають тебе у той страшний лютий 2014-ого, коли здавалося, що це – край і багато кого вже затискав відчай безвиході... Знову проходять образи людей, які у саморобному обладунку, озброєні деревяними щитами постали проти куль режиму. І досі сльози застують очі, при звуках журливої «Пливе кача»...
Вони – перші 100 боронців національної гідності України 21 сторіччя – пішли своїми душами у небесний вирій. Тоді ми ще не знали, скільки надалі сотень справжніх патріотів продовжать класти душу і серце за нашу свободу. Але вони були першими, які довели всім, на що ладні українці заради незалежності власної держави.
Та серед емоцій виринає промінь сонця, який стає дороговказом у прийдешнє.
Ніде правди діти - зараз у суспільстві є певна втома, коли відчуття загостренності чотирирічної давнини помітно притлумилось. Зрозуміло, що дива не відбулося і в один момент усе догори дригом не перевернулося. Далеко не всі цілі та завдання, які ставив перед собою Майдан, досягнуто і виконано. Але головне - вони не відкинуті і не забуті, вони - на порядку денному. Вкотре і вкотре повторюватиму - байдуже, що хтось це сприйматиме зі скепсисом - триває війна і підступний ворог аж ніяк не збирається складати свої позиції. Підтвердження цьому – відвертий зрив Росією зустрічі у нормандському форматі, яка мала відбутися днями на полях Мюнхенської безпекової конференції.
Українські квазіопозиційні політики це чудово розуміють. І мені стає моторошно, коли вони задля підвищення власних сумнівних рейтингів спекулюють пам`яттю Майдану.
Знову нагадаю, що перемога Революції гідності стала можлива виключно завдяки об`єднанню всього патріотично налаштованого суспільства. Але деякі політики почали про це дуже швидко забувати, чим продовжують користуватися ті, проти кого всі ми в єдиному суголоссі боролися чотири роки тому. І вже ми чуємо, як з ростовських теренів лунають заяви «легітимного» про «тріумфальне повернення».
Дивлячись на все це, згадую пісню Скрябіна «Люди, як кораблі». Там є один дуже промовистий рядок: «І серед вітрів ми не чуєм щурів, які прогризають нам дно...»...
Найкращим вшануванням пам`яті всіх загиблих українців, як на Майдані, так і на полі бою з російським агресором – має бути саме наша згуртованість у протистоянні щонайменшим зазіханням на українську державність, звідки б вони не поставали.
А все, заради чого склали голови патріоти, ми обов`язково виконаємо – це наш святий моральний обов`язок!
Світла пам`ять всім загиблим. Герої не вмирають...