Звання, посада, підрозділ: старший сержант резерву, командир 5-го відділення 1-го взводу 3-ї роти спеціального призначення батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Дата і місце народження: 31 січня 1971 року, м. Березівка, Красноярський край, РРФСР.
Дата і місце загибелі: 15 липня 2014 року, м. Горлівка, Донецька область.
Обставини загибелі. Близько 04.00, під час виконання службово-бойового завдання на підступах до міста Горлівка Донецької області на групу бійців резервного батальйону «Донбас» НГУ напали із засідки терористи та обстріляли їх.
Четверо дістали поранення різного ступеня тяжкості.
Дорогою до міської лікарні м. Артемовська (нині Бахмут) старший сержант резерву В. В. Єфіменко помер
Похований у м. Києві на Кладовищі «Південне».
Залишилися батьки, дві сестри-близнючки, цивільна дружина та троє синів.
Нагородження: Указом Президента України № 619/2014 від 26 липня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Батьки Василя все життя працювали будівельниками.
Мама Клавдія Василівна — машиністом баштового крана, батько Віктор Георгійович — зварювальником.
31 січня 1971 року у місті Березівка Красноярського краю Росії в них народився первісток — Василь.
1973 року Єфіменки переїхали до України — на будівництво нового міста енергетиків Прип’яті.
А вже на початку 1974-го Бог подарував подружжю ще й сестер-близнючок — Вікторію та Ірину.
Попри труднощі, пов’язані з переїздом, навантаження на роботі, батьки відповідально ставилися до виховання дітей — ще другокласником Василя віддали на навчання до дитячо-юнацької спортивної школи, де він займався боротьбою самбо.
Був справжнім патріотом, мужнім солдатом… Форму військового правоохоронця він одягнув удруге…
Після катастрофи на Чорнобильській АЕС евакуйована із зони радіоактивного лиха родина переїхала до Києва, де 1989 року Василь закінчив СПТУ, здобувши спеціальність слюсара-монтажника з ремонту турбоагрегатів.
Навесні того самого року юнак був призваний на строкову військову службу, яку йому випало проходити у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ.
1993 року Василь почав працювати в Чорнобилі на одному з підприємств зони відчуження, а за рік керівництво направило його навчатися на факультет інформатики філіалу КПІ в місті Славутич, де 1999-го він здобув диплом програміста.
У травні 2014 року Василь Вікторович, який на той час працював головним інженером однієї зі столичних ІТ-фірм, дізнався про формування батальйону «Донбас» і вирішив удруге одягнути форму військового правоохоронця.
Невдовзі старший сержант резерву Єфіменко обійняв посаду командира відділення.
За традицією підрозділу він отримав позивний «Бізон» (так однополчани прозвали колишнього «вевешника» за чудову фізичну підготовку).
11 липня 2014 року у складі підрозділу Василь Вікторович вирушив на Схід України у зону проведення антитерористичної операції.
Вже за чотири дні близько четвертої ранку, виконуючи бойове завдання на підступах до м. Горлівка Донецької області, група «донбасівців» потрапила під вогонь ворожої засідки.
У запеклому бою гвардієць Єфіменко дістав тяжке поранення і, попри зусилля побратимів і медиків, дорогою до лікарні помер…
Був справжнім патріотом, мужнім солдатом.
Для батьків — Клавдії Василівни й Віктора Георгійовича — 15 липня 2014 стало найтрагічнішим днем у житті, адже тоді вони дізналися про загибель сина Василя.
«Я завжди вважав, що справжній чоловік повинен уміти насамперед відстоювати й захищати себе, свою родину та Батьківщину!» — з гордістю та невимовним болем говорить Віктор Георгійович.
Серед рідних, друзів та однополчан, які 18 липня 2014 року проводжали Василя Вікторовича в останню путь, були троє його синів.
Сподіваємось, що всі вони будуть гідними пам’яті батька-героя.
Герои АТО