Протягом наступних двох десятиліть у світі прогнозується випереджальний попит на електроенергію. Експерти вважають, що до 2040 року її споживання подвоїться, тоді як попит на первинну енергію: нафту, вугілля, газ та інші джерела - виросте приблизно на 30 відсотків. Такі тенденції відкривають нові можливості для збільшення потужності, в першу чергу, нетрадиційних джерел енергії, а також розвитку технологій її виробництва.
Для України така кон’юнктура на ринку може зіграти на користь. За умови використання потенційних можливостей, наша країна може перетворитися у помітного гравця якщо не на світовому, то на європейському енергетичному ринку.
По-перше, необхідно продовжувати розвивати та збільшувати власний нафто- газовидобуток. З одного боку, це потрібно для забезпечення та гарантування енергетичної стабільності та незалежності. З іншого – не зважаючи на поступове зменшення частки нафти та газу в енергетичному балансі, людство ще довго не зможе відмовитися від цього джерела енергії, і вуглеводні будуть користуватися стабільним попитом на світових ринках.
По-друге, атомна енергетика. В Україні саме вона забезпечує більшу частину (до 60%) загального виробництва електроенергії. 4 атомні електростанції, на яких працює 15 реакторів – це та база, яку потрібно розвивати і далі.
Що стосується теплоенергетики, то на неї приходиться до 40% виробництва електроенергії в країні. При цьому в Україні існують об’єктивні проблеми з екологічністю ТЕС та ТЕЦ. Недоступність запасів енергетичного вугілля через війну на Донбасі, робить виробництво електроенергії та ТЕС та ТЕЦ нерентабельним. У свою чергу доля гідроенергетики в енергетичному балансі коливається на рівні 9-10%, і, вона при всій її важливості, грає роль маневрових потужностей, стабілізуючі енергосистему.
Нарешті, альтернативна або відновлювальна енергетика. Останні десятиріччя світ, Європа, а за ними і Україна переживають бурхливий розвиток в цій сфері. Щорічний приріст потужностей, що вводяться в експлуатацію у світі, протягом останніх двадцяти років становить близько 50%.
Україна, повністю йде в тренді цієї тенденції. Наприклад, тільки в третьому кварталі 2018 року в нашій державі було введено в експлуатацію 160,1 МВт потужностей відновлюваних джерел енергетики, що в 2,4 рази більше показників аналогічного періоду 2017 року. Станом на 1 жовтня 2018 року Україна має в своєму розпорядженні вітроелектростанцій загальною встановленою потужністю 522,4 МВт, сонячних електростанцій – 1096,4 МВт, станції на біомасі – 43,8 МВт, біогазі – 44,6 МВт, малі ГЕС потужністю – 96,4 МВт. Всього, доля відновлювальної енергетики в загальному енергетичному балансі коливається на рівні 2%.
Звісно, цих обсягів поки що недостатньо, щоб грати помітну роль в енергетичному балансі. Але початок покладений. Тим більше, що клімат та географічне розташування України, роблять її придатною для розвитку і сонячної, і вітроенергетики. В якості порівняння можна навести Німеччину, яка географічно розташована набагато північніше України, але при цьому є одним зі світових лідерів з альтернативної енергетики: 33% електроенергії Німеччина отримує з відновлювальних джерел.
В сфері альтернативної енергетики триваэ реалізація декількох потужних проектів. Це будівництво Нікопольської СЕС (проектна потужність 200 МВТ) та Приморської ВЕС (проектна потужність 200 МВТ). Продовжується розвиток інноваційного проекту «Підстепне сонце» з будівництва сонячної електростанції у Олешківському районі Херсонської області плановою потужністю 250 МВт. Введення цих трьох об’єктів збільшить загальний обсяг виробництва «зеленої електроенергії» в країні на третину.
Як бачимо, глобальний світовий тренд останніх років - це остаточне розуміння доцільності переходу на відновлювальні джерела енергії. Якщо ще в 2000-х роках це здавалося віддаленим майбутнім, то в кінці 2010-го в міжнародних політичних і бізнес-колах з’явилося розуміння перспективи цього тренду на найближчі десятиліття. Майбутнє української енергетики – за поновлюваними джерелами енергії.
Але наскільки віддаленим виявиться це майбутнє для України, повністю залежить від стратегічної грамотності, прозорості та передбачуваності правил гри, що встановлюються державою.