Забуте ім’я козацького роду

Тема дослідження родоводів, яка сьогодні набула надзвичайної популярності, десятиріччями знаходилася або у тіні, або дослідження торкались окремих особистостей, які використовувались владою в ідеологічному сенсі. Принаймні і в останніх випадках вони інколи ігнорувалися, а ще гірше – замовчувалися окремі факти. Тому і з’являються час від часу публікації, де окремі, до того не відомі епізоди, виходять із тіні.

У енциклопедичному словнику під видавництвом Ф.А.Брокгауза та І.А.Єфрона кінця ХІХ століття та у сучасній енциклопедії історії України згадується рід Гоголь-Яновських. За родинними переказами засновником роду був наказний гетьман Правобережної України Остап Гоголь. Продовжувачем спочатку козацько-старшинського, а згодом і дворянського роду став його онук Іван. Але у двох енциклопедичних виданнях він представлений по-різному: як Іван (Ян) Прокопович і як Іван Якович. Як би там не було, та оселився Іван у селі Кононівка Лубенського повіту. Його син Дем’ян був священиком у церкві цього села. Продовжувач роду, Опанас Дем’янович (1738-1798), був полковим писарем. Його ж син, особистість вже широко відома, Василь Опанасович (1777-1825) - письменник, байкар, актор, засновник театру у маєтку родича та друга Д. Трощинського в с. Кибинці нині-Миргородського району Полтавської області. Василь Опанасович сам писав для трупи п’єси, в яких грав. Колезький асесор, службовець малоросійського поштамту Василь Опанасович відомий нам і як батько нашого найвидатнішого письменника Миколи Васильовича Гоголя.

Ось тут звичайно ставилася крапка, тобто рід Гоголь-Яновських начебто й не розгілковувався. Та історія не має зупинки, тому її продовження – ще одна постать Гоголь-Яновських.

М.Л. Гоголь-Яновський

У царський Росії військовою типографією на початку ХХ століття видавалися так звані списки полковників по старшинству, в одному з яких (за 1914 рік) значиться Яновський Микола Львович, 8 січня 1874 року народження. Освіту отримав у Полтавському кадетському корпусі, Михайлівському артилерійському училищі та офіцерській артилерійській школі. Військова кар’єра складалася досить успішно та традиційно: за період служби з 1892 по 1913 рр. пройшов шлях від підпоручика, штабс-капітана, капітана, до полковника-командира батареї. Був нагороджений орденом Св. Станислава 3 ступені та Св. Анни 3 ступені.

Далі логічним була б його участь у першій світовій війні, але, на жаль, ця сторінка у документах не відтворена.

Та період війни 1914-1918 рр. – це також і початок створення національних українських військових формацій, засновником яких міг бути досвідчений і відданий військовій праці генералітет і офіцерський корпус, який ще за часів Російської імперії пройшов підготовку у системі військових навчальних закладів, однієї з кращих в Європі.

Гоголь-Яновський М.Л., який закінчив Петровський Полтавський кадетський корпус, заснований ще у 1840 році, і став одним із тих фундаторів українського війська. У червні 1918 року гетьман Скоропадський видав наказ про організацію козацтва як окремого напіввійськового стану. 16 жовтня 1918 року гетьманським універсалом відновлювано козацтво: козаки однієї губернії творили кіш з кошовим отаманом на чолі, який підпорядковувався самому гетьманові. Одним із таких отаманів Новозапорізького кошу став полковник Гоголь-Яновський.

Далі сліди його губляться. Але після листопадового повстання 1918 року в Україні і відновлення Української Народної Республіки на сторону нового уряду перейшов майже весь запорізький корпус із загартованою у боях старшиною, де панувала зразкова, сувора дисципліна. Цілком вірогідно, що М.Гоголь-Яновський опинився серед них.

1919 рік для УНР і її армії виявився вирішальним. Восени армія зазнала поразки і була інтернована у Польщу. Велика група вояків у 1920-х роках перебувала там у таборах інтернованих.

У документах Держархіву Харківської області ми знаходимо посвідчення Українського радянського посольства у Польщі від 20 грудня 1922 року, яке «видане Повноважним Представництвом Української Соціалістичної Радянської республіки у Польщі українському громадянину Миколі Гоголь-Яновському, бившому полковнику армії УНР в тім, що до нього вищезазначеним Повноважним Представництвом застосована амністія ВЦВК від 1922 року, внаслідок чого громадянину Гоголь-Яновському уділений дозвіл на поворіт до України. Посвідчення ще документом на прожиття служити не може».

У грудні того ж року поперед все - український громадянин, Микола Львович Гоголь-Яновський переткнув кордон із посвідченням, дійсним до 31 січня 1923 року, після чого треба було отримати «обыкновенный вид на жительство». Із клопотанням на видачу цього виду документа 30 січня 1923 року «замзавгуботуправ» (так у документі) звернувся до начальника Харківської міської міліції. В архіві також збереглося фото Миколи Львовича. На цьому, інформація за документами держархіву про М.Л.Гоголь-Яновського є вичерпною.

Цікаво як склалась його подальша доля? Чи залишився він в українській столиці, чи поїхав до Полтавщини? Чи знадобився молодій державі його військовий досвід? А може для тодішньої держави – офіцер, дворянин, полковник армії УНР, який повернувся із-за кордону – перша кандидатура для «розстрільних» справ? Ця сторінка в історії поки що залишається невідомою, але саме за інформацією документів, що зберігаються у Держархіві Харківської області, хотілося згадати ще одного представника славетного роду Гоголів - М.Л.Гоголь-Яновського.