День української залежності

 

Якби так сталося, то це було б принаймні чесно і відображало б ситуацію, яка склалася в Україні сьогодні: віддача української території за дешевий газ для олігархів, а стратегічно важливих підприємств – іноземцям, які стають господарями в нашій країні; узурпація влади по вертикалі і горизонталі; повна незалежність судів від закону й подальше узалежнення їх від грошей та купки захмелілих від безкарності можновладців; послідовне і не­упинне обмеження свободи слова; витіснення української мови в гетто, з якого за роки незалежності вона повністю так і не вийшла.

 

Однак такого президентського указу, напевне, не буде. Навпаки, під звуки фанфар, у найкращих традиціях радянської пропаганди оспівуватимуться ефемерні досягнення нової влади і намагання переконати дурних і мудрих у тому, що саме тепер Україна, власне, і здобула оту омріяну незалежність. Звісно ж, під керівництвом передового загону суспільства Партії регіонів і особисто її лідера.

 

Говорячи мовою Кобзаря, «лукаві» присипляють Україну, вводячи їй у вену смертельну дозу пропагандистського морфію, під відомою назвою «совок». Його дія подібна до скалки дзеркала з відомої казки. Потрапивши до серця, цей гострий шматочок скла змушував людину бачити світ у викривленому світлі.

 

Нині таких шматочків з кривих дзеркал продукуються тисячі – телебаченням, радіо, газетами... Підхоплені владним вітром, вони літають українським ефіром, вишукуючи під звуки фанфар тих, кому залетіти в око. Ось вони, ці три жертви, представники електорату, котрі живуть на мізерну пенсію, сидять перед моїм будинком на лавочці, обговорюють той факт, що, врешті-решт, якийсь забійник через багато десятиліть побив рекорд самого Стаханова, про якого вони стільки чули замолоду. Якщо вони почують про нових трактористок паш ангеліних, то теж плескатимуть у долоні. Хіба тут до підвищення цін на газ чи пенсійного віку для жінок?

 

Утім, цей дзеркальний вірус робить казна що не лише з ностальгуючими за веселими радянськими маршами і дефіцитною дешевою ковбасою пенсіонерками, а й з тими, хто колись набивався нам у совість нації – драчами, скориками, ступками. Хто за посади, хто за гроші, а хто, просто вдовольняючи пиху, пішов у радники до тих, хто взявся демонтувати країну. Це їхня власна ганьба. Гірше з чорноволами і стусами, які торгують не своїм надбаним, а пам’яттю батьків.

 

Все поставлено догори дриґа. За словами Оксани Пахльовської, абсурд править Україною. «Економікою може керувати завідувач овочевої бази, нацбезпекою – гінеколог, освітою – стратег її руйнації. Нинішні можновладці вільно володіють трьома мовами – суржиком, матом і фенею... Простіше сказати – держави немає. Є група рейдерів-можновладців. Усі інституції уніфіковані корупцією. Свобода слова демонтується. Сума даних – включно з останніми кредитами, підвищеннями цін на газ і супровідними стрибками цін на все – змушує замислитися, чи не готують свідомо країну до дефолту. Адже Росія цей сценарій передбачила напередодні останніх президентських виборів: у ряді пуб­лікацій становчо говорилося про те, що в сучасному світі так звані «failed states» (невдалі держави) повинні автоматично переходити під «опіку розвинених сусідніх держав».