Коли у людині не бачать людини

 

 

− Звісно, російський чинник тут існує. Попри те, що в Україні винуватцями Голодомору названо Сталіна і його тоталітарний режим, а не російський народ, росіяни, тим не менше, боляче реагують, коли піднімається ця тема. Отож не дивно, що найвищі урядовці, бажаючи отримати економічні преференції, на міжнародному рівні перестали називати цю страшну трагедію геноцидом і почали розглядати Голодомор лише як явище, що мале місце на інших теренах СРСР. Утім, саме в Україні з грудня 1932 року починає лютувати не лише голод, але й Голодомор, коли були вивезені всі запаси збіжжя, не лише харчове зерно, але й усі фонди, створені колгоспами – посівне зерно, продовольчі запаси для дитсадків, лікарень, годування колгоспників під час посівної, фуражне зерно. Це відбивають і оті 187 документів, що увійшли до збірника. Вони свідчать про запровадження кордонів та створення загороджувальних загонів на шляху до столичного Харкова, куди у пошуках порятунку кинулося голодне село. Люди намагалися потрапити до всеукраїнського старости Петровського, якому приписували незвичайну доброту, до уряду, але порятунку не знаходили.

 

 

− При Кравчуку, Кучмі, Ющенкові питання закриття обмеження доступу до архівів не стояло. На всіх посадах середньої ланки тоді перебували чиновники, звиклі до виконавської дисципліни. Власне, вони виконували розпорядження, не переймаючись проблемою. Отож, при Кучмі було встановлено День пам’яті жертв Голодомору, при Ющенкові ця тема стала чинником консолідації нації. Хоча це і вилилося в кампанію, яка багатьох відштовхувала, але були підняті документи, відповідно до висновку слідчої групи СБУ Апеляційний суд Києва 13 січня 2010 р. виніс ухвалу, якою підтвердив висновок слідчих про визнання керівників більшовицького тоталітарного режиму винними у геноциді в Україні в 1932-1933 роках, вказав на організований характер Голодомору. Та була й інша група чиновників, представники якої довго сиділи мовчки. Коли потрібно було повернутися в політику, вони обрали ту партію, керівництво якої не дуже переймалося гуманітарними проблемами. Вони прийшли і стали головними ідеологами. Маючи досвід керування і виконавської дисципліни, представники колишньої партійно-радянської номенклатури виглядали як управлінська еліта, що потрібна партії. Якщо покопатися в біографіях цих людей, проаналізувати їхній родовід, то там обов’язково знайдуться виконавці Голодомору, чонівці, які громили селян, представники каральних загонів ГПУ... Їхні нащадки отримали освіту, їм відкрився шлях на верхні щаблі влади. А архіви вони закривають тому, що цим людям не потрібно, аби там знаходили прізвища їхніх батьків та дідів. У Януковича, його донецького оточення навряд чи є цей шлейф, але адміністративна машина нинішньої влади побудована, в тому числі, на людях, які вийшли з компартії.

 

 

 

− У книзі немає документів, які можна було би спокійно читати. Скажімо, доповідну лікаря Гарньє про умови утримання в цитівських бараках. Спочатку людей ловили на вокзалах і відправляли в лазні з холодною водою нібито для дезінфекції. Але ніхто нікого не обробляв, у безпритульних відбирали одяг, речі. Люди сиділи роздягнені, голодні, помирали подалі від людських очей. Навіть безсилих людей влада боялася, намагалася прибрати їх з вулиць. Лікар описує жахливі умови проживання в бараках, де врешті-решт опинялися безпритульні. Їх роздягали, а тому жоден з них не спав на ліжках. Мешканці розпорювали матраци, залізали у солому, де проводили цілі дні, навіть не вилазячи звідти для відправлення власних потреб. У трьох бараках на 300 осіб мешкало 760 осіб. Уявіть собі, що там коїлося, а це ж лише весна 1932 року. Людей, як худобу, передавали бараками.

 

 

− Річ у тім, що тоталітарній комуністичній владі байдужа людина як така. Особистість сприймається нею як робоча худоба, котра має щось виконувати. Нікому не цікаво, як ці люди утримуються, що їдять. Якщо хтось помирав, то на його місце ставав інший. Причин того, чому у людей було вирішено забрати хліб, багато: потреба в валюті, аби знищити спротив селянства, змусити працювати задарма. Але головне те, що ідеологія не бачила в людині живої істоти, яка має духовні потреби. До речі, це те страшне, що привело до сьогоднішнього знецінення людського життя.

 

 

− Людина завжди залишається людиною. Наприклад, маємо стенограму одного засідання, де працівник комсомолу, працівник ГПУ говорять про жахливе становище дітей у чотирьох харківських притулках. Діти мовчки помирають у нечистотах. На 18 осіб – одне ліжко. Хтось стогне «пити», але санітарка не підходить до дитини (вік дітей від місяця до 4 років), продовжує в’язати: мовляв, все одне цей помре. ГПУ­шник не розуміє, що коїться: йому обіцяють білий хліб, молоко, але нічого не робиться навіть попри арешти. Бо це – керований з центру хаос... Так на місцях знають, що коїться, все це навіть обговорюється на зборах, але ніщо не виходить за межі закритих засідань.

 

 

 

− Говорити на словах одне, а робити інше – це також ознака тих часів, яка добре прижилася. Скажімо, в цьому році минуло чверть століття чорнобильської трагедії. З такої нагоди очільниками країни говорилося багато правильних слів: що ліквідатори ціною свого здоров’я, навіть життя, врятували світ від біди. До кожної дати держава їм щось обіцяла. У той же час, порушуючи Конституцію, закони, уряд якимось своїм циркуляром відміняє рішення про пільги, встановлені, до речі, законодавчо. У «чорнобильців» відібрали кошти, потрібні на лікування. І що тепер цим людям робити? Помирати? У Греції, Іспанії, Ірландії, коли загрожує навіть невелике пониження пенсій або зарплат, люди виходять на вулиці. Там люди домоглися за багато десятиліть того, що є стандарти, які не можуть бути зменшеними. У нас же за десятиліття панування комуністичного режиму у людей відібрали розуміння прожиткових стандартів. Українці кажуть: аби не було війни. А в роки Голодомору без війни знищили 7 мільйонів живих душ, та й нині люди вмирають часто не від старості.

 

 

− Ви про дівчину, яка була моделлю і стала VIP-чиновницею?.. Річ у тім, що свого часу у людей забрали людську гідність. Коли людина голодує, у неї на фізіологічному рівні відбуваються незворотні зміни. Такій людині байдуже, що відбувається, що про неї подумають, – їй важливо отримати свою «калорію» тут і зараз. За будь-яку ціну. Тому і людожерство, і трупоїдство. Я вже не кажу про грабунки. Виживали люди, що відкидали моральні табу. Вони потім переносили свій досвід на виховання нащадків: відібрати, вкрасти, переступити через когось – це нормально. Потім стандарти «підвищилися»: ресторани, палаци, дорогі авто...

 

 

− Коли знищують націю, то українізація непотрібна. Справді, паралельно з Голодомором відбувалося згортання українізації. Постановою, підписаною Сталіним, було також заборонено виїздити з України та Північного Кавказу, де більшість населення складали українці. Тобто з усіх цих територій створили резервацію. Щоб вижити, українці намагалися позбутися своєї національності: скільки маємо Жукових, які були Жуками, Гончарових, що були Гончарами... Той, хто пережив Голодомор, потім приховував власне походження. А потім були 1970-1980 роки, коли можна було офіційно відмовитися вивчати українську мову. До речі, народжені в ці роки сьогодні продуктивна сила суспільства, чиновники.

 

 

− Я не можу передбачити, що може бути, але люди, які колись переступили через табу, здатні на багато що. Якщо їхня мета – абсолютна влада, то вона передбачає абсолютну покірність. Звідси й висловлювання: «Страх повинен працювати» чи «люди втратили страх і совість». Ключове тут слово – «страх». Для того, щоб досягти мети, потрібно поставити людей у такі умови, щоб вони думали лише про те, як вижити... Прийняти відповідний Житловий, Трудовий, Податковий, Пенсійний кодекси. Підвищується квартплата, зменшуються пенсії, працівник стає безправним на підприємстві олігарха. Демографічні проблеми, справді, існують. Але одночасно люди опиняються в ситуації, коли їм нічого не потрібно, а лише вижити за будь-яку ціну. Вже створено «ідеал» такої людини: «Яка мовчить і терпить».