Думки

Утiкач iз пекла

31 Липня 2014 21:17
Леонід ЛОГВИНЕНКО

Станіслав Любий — громадський активіст з Ізюма, що на Харківщині, — побував у російському полоні. Ось його розповідь про те, як він туди потрапив і чого зазнав.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_9983.JPG

Халепа

МЕНІ потрібно було відвезти сину паспорт у Горлівку. Він, солдат-строковик, опинився там напередодні переведення до Харкова.

Через блокпост наших військових проїхав без проблем, а на ДНРівському зв’язок із навколишнім світом утратив. Вартовий знайшов моє посвідчення члена виборчої комісії. І все. У мене забрали машину, документи, наділи чорний пакет на голову і кинули у підвал. Ну, думаю, і мене розстріляють, і сина підвів. Якщо його, українського вояка, впіймають, то шанс вижити буде мізерний. А ще боявся очної ставки з ним, яку могли б улаштувати бандити: ми ж не домовлялися, що казати на допитах. Але мене швидко переправили до штрафбату. Там із мобільного телефона надійної людини відправив додому SMS-ку: живий. Одержав відповідь, що у сина все гаразд: він діставсь Ізюма. На душі полегшало.

Між життям і смертю

У КРАМАТОРСЬКУ та Слов’янську, куди мене возили, весь час погрожували розстрілом. Мовляв, єдиний спосіб вижити — здати інформаторів і мережу.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_9994.JPG

Станіслав під авто і його “мережа”

Я відповідав, що до жодної мережі не маю стосунку — віз сину паспорт. Усі мої зв’язки є в мобільному телефоні: перевіряйте. Насправді ж я був неостанній серед громадських активістів, які допомагали бійцям АТО. Коли зник, друзі здогадалися видалити з соціальних мереж мої знімки разом з інформацією, інакше не уникнув би смерті. На допиті ноги мені не свердлили, голки під нігті не заганяли, але погрожували прострелити коліно, аби я «все згадав». Ще нахвалялися вколоти «сироватку правди», яка нібито перетворить мене на овоч. Я відповів, що нічого не знаю, за що отримав удар прикладом. Можливо, життя мені врятувала моя поведінка: не підігрував сепаратистам, але й затято не сперечався, все заперечуючи.

«Абвер», Гіркін та інші

ЯКОСЬ прийшли за мною серед ночі. Тепер я вже знаю: чоловік, до якого мене привели, був найманець із позивним «Абвер» — вінничанин Здрилюк, якого прокляли всі його земляки.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкf8acad58056d63cf4bad9ae1cb1fb937.i468x296x414.jpeg

Чим його образила Україна, що опинився на боці ворога? На допиті він не був такий грубий і темний, як його попередник — самопризначений прокурор, що лякав мене «Гейропою». Мовляв, там дівчаток перетворюють на генетичних повій. Він не знав, що я прожив у Європі 10 років, коли служив прапорщиком у Німеччині, й завжди сміявся над цими казками. Чимсь подібним нас тоді лякали «особісти». Але ті хоч бували за кордоном, а цей там не був і вже не буде, та все одно верзе нісенітниці. «Абвер» поводився по-іншому: відгородившись про всяк випадок од мене лавкою, він не погрожував, говорив спокійно, навіть заспівав українську пісню. А наприкінці допиту сказав: «Посидь ще два-три дні і ми приймемо рішення: або тебе розстріляють, або пробачать і відпустять. Земляче, мені не хотілося б, щоб тебе розстріляли». Мабуть, ввічливістю він намагався схилити мене на свій бік.

У Краматорську допитував чоловік, голос якого був схожий на голос Гіркіна. З чорним пакетом на голові мене поставили обличчям до стіни. «Ліворуч», «праворуч» — лунали команди, мабуть, перевіряв, військовий я чи ні. А потім запитав, чи мене годували. Я відповів, що ні. Він вийшов. Невже принесуть шматок хліба? Три дні нас, полонених, тримали без їжі, води, не виводили в туалет. Але хліба і цього разу не дали, натомість запроторили до Слов’янська — спершу до міського відділення міліції, а потім до штрафбату.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюк1398687006-5041-strelkov-strelkov-kpua.jpg

Поліцаї

КАЖУТЬ, що під час минулої війни міліціонери часто ставали поліцаями. Гадаю, це правда. На підтвердження наведу два випадки. Коли мене перевозили з Краматорська до Слов’янська, я сидів у машині за міліціонером, який усе бідкався, що в нього закінчується відпустка і йому тепер, мабуть, потрібно її продовжити «у зв’язку з сімейними обставинами». Відпускні він отримав від Української держави, підробляв у сепаратистів, а тепер сподівався на безперервний стаж, необхідний для пенсії.

Другий випадок — коли я сидів у камері разом із горлівським полковником міліції родом із Костянтинівки. На допитах «адвокат», приставлений до мене, пропонував: «Полковнику, доведи свій професіоналізм, влупи його по нирках». Той зі знанням справи перегинав мене через коліно і бив, куди веліли. Після допиту ми знову опинилися в одній камері. Однак полковник не перепросив, мовляв, був змушений. Я б його зрозумів, але він просто відвернув голову до «параші». Переконаний: коли закінчиться війна, міліцію треба добре почистити.

Штрафбат

ЗАСУДЖЕНИХ до штрафбату поселили в спортзалі. До того там, мабуть, розстрілювали людей, бо бризки крові залишилися на пощерблених кулями стінах, підлозі. Її мили, але відмити не змогли. Серед полонених були різні люди: на когось доніс сусід, що він у нього вкрав два кущі троянд; той перейшов дорогу не за правилами; хтось просто комусь не сподобавсь, і з’явилася скарга. Як у 1937-му, та ні — ще жорстокіше. Порушники військової дисципліни теж сюди потрапляли. Були й такі, як я. За великим рахунком, нікого не цікавило, винний ти чи ні — за скаргою приїздили через 7 хвилин і забирали. ДНРівцям потрібні були робочі руки, і вони запроторювали до штрафбату здорових чоловіків.

Нас змушували рити траншеї, ями для бліндажів. Їхні бліндажі — серйозні укріплення: накриті бетонними аеродромними плитами, зверху товстезні колоди.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_6154.JPG

Бліндаж на вул. Дем’яна Бєдного

Також мені довелося копати яму для померлої бабусі одного з «ополченців». На кладовищі, неподалік вулиці Дем’яна Бєдного, штрафники закопали чимало загиблих сепаратистів. Такий парадокс: свого часу там ховали сепаратистів 20-х років минулого століття, а тепер от сучасних. Історія, бачте, повертається на круги свої.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_6160.JPG

Там, за обеліском, кладовище…

Втеча

ОДНІЄЇ ночі двері нашої камери не зачинили. Ми вийшли на подвір’я і зрозуміли, що сепаратисти тікають зі Слов’янська. Я зателефонував кумові, який знайшов старшого у штабі АТО. Розповів, що Гіркін формує колону й наміряється тікати, повідомив їхні координати. Воєначальник запитав: «Ви розумієте, яку інформацію даєте?». Далі сказав, що все перевірятимуть. Як на мене, ту колону можна було ще більше розбити, якби наші генерали думали швидше. Тим часом, добре все розвідавши, я знайшов машину «швидкої допомоги», бочку з бензином і, діждавшись ранку, помчав додому.

Чужий серед своїх

НА НАШОМУ блокпосту беркутівці прийняли мене аж надто «гаряче». Навіть ДНРівці руки за спину мені так не застібали, як вони. Не били, хоча погрожували посадити в підвал. Утім, обійшлося. А от пакет на голову наділи… Скільки разів за час неволі із тим пакетом був — не злічити. Я називав позивні людей із АТО, яких знав, але мені не вірили, доки не згадав примітного вояка, який носив у вусі сережку з тризубом. З ним зв’язалися, він улаштував мені іспит, і на всі запитання я відповів правильно. Після цього пакет із моєї голови зняли. Потім допитували спецслужби. До речі, з собою я привіз ще й «язика», котрий знав і «Біса», і «Бабая»…

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_6132.JPG

Блокпост біля комбікормового заводу, на який вийшов втікач.

Тепер я вдома. Але війна і тут не дає мені спокою. Нещодавно хтось пробив ножем колеса моєї машини. Тієї, якою ми возили продукти для бійців АТО.

C:Documents and SettingsAdminРабочий столЯценюкIMG_9989.JPG

Ізюм.


Відео дня

Якщо ви помітили орфографічну помилку в тексті, виділіть її мишею та натисніть Ctrl+Enter

Хочете першими дізнаватися про головні події в Україні - підписуйтесь на наш Telegram-канал

ТОП-новини
Останні новини
усі новини
Gambling