В Ізюмі, у дворі районного пенсійного фонду повно людей. За всю історію незалежної України такої кількості пенсіонерів тут не бачили. Якщо у мирні часи за рік районний департамент відвідувало близько тисячі осіб, то сьогодні лише за день в його коридорах можна нарахувати близько семисот бажаючих оформити пенсійні папери. Цих людей, які приїхали сюди з Луганської та Донецької областей, місцеві мешканці вже прозвали “пенсійними туристами.”
— Справді, останнім часом на Ізюмщині стало поширеним таке явище як пенсійний туризм, – говорить голова Ізюмської РДА Любов Шамрай.
Мова тут не про переселенців, які змушені були свого часу тікати з зони АТО й переоформляти свої пенсії в районі, де вони знайшли прихисток. За словами керівника району, таких людей вже давно оформили відповідним чином ще в травні чи червні й вони тепер мають банківські картки, куди перераховуються їхні пенсії. Переселенцям навіть не треба було за паперами повертатися в небезпечні місця їхньої прописки. Влада Ізюмщини зв’язувалися з головами сіл і селищ Донбасу, аби ті передали потрібні документи їхніх мешканців. Тобто все, що потрібно, переселенці-пенсіонери отримують.
Йдеться про тих, хто живе зараз в зоні АТО, а в Ізюм наїжджає лише за пенсіями. Більшість з них, як мені вдалося з’ясувати, проживають на територіях, які не контролює ні українська адміністрація, ні наші збройні сили, тобто під владою самозваних урядів ДНР-ЛНР. Ці урядники недавно пообіцяли платити пенсії літнім людям -1800 гривень не залежно від того шахтар ти чи ледар. Звісно, у кого пенсія 1200 гривень, той почав дякувати, а шахтарі й металурги, у яких пенсія і 5, а буває і 15 тисяч грн. (разом з регресом) така зрівнялівка не влаштовує і вони почали ремствувати.
Люди з мізками, навіть ті, у кого пенсія нешахтарська, зметикували, що ця обіцянка взагалі цяцянка.
Бо де самозванці візьмуть гроші на виплату пенсій. Кажуть, що віджиматимуть у бізнесу: змусять його платити 20 відсотків від прибутку не в державну казну, а особисто їм. З одного боку успішний бізнес сьогодні дременув з Донбасу, з іншого, чи дійдуть ці гроші до пенсіонерів. Відомо: народжений красти, давати не може.
Окрім того, пенсійної бази даних у терористів немає, пенсійного фонду також. Якщо й дадуть вони щось, то, можливо, раз чи два, готівкою, на список, щоб заспокоїти народ. Одним словом, донбасці, не чекаючи манни небесної від ДНР-ЛНР, знайшли вихід: взялися переоформляти пенсію в Ізюмі. Сьогодні кілька автобусів, десятки легковиків щодня доставляють їх до пенсійного фонду. До речі, пенсіонери, які в складчину наймають авто і через десятки блокпостів пробираються до Ізюма, одні з головних роботодавців для водіїв окупованих територій, де завдяки війні немає роботи й зарплат. Перевівши пенсії до Ізюма, вони поспішають до Приватбанку та Ощадбанку міста, де нині не протовпитися.
— Їдуть до нас з тих міст і селищ Донбасу, у пенсійні фонди яких із зрозумілих причин пенсії не перераховують, – говорить голова районного управління пенсійного фонду Галина Завалишина, – а люди ж мають право на пенсії, які їм нарахували.
Якщо людина лише вперше оформлює пенсію, то тут, звичайно, потрібно показати чиновнику пенсійного фонду у паспорті штамп реєстрації за місцем проживання, чи як колись казали, прописку. Оформлену й нараховану пенсію громадянин України може отримувати там де забажає, перевівши її, скажімо, на Ізюм в місцевому пенсійному фонді. Якщо в червні побажали отримувати пенсію в Ізюмі 1226 осіб, у липні – 1485, у серпні – 3126, у вересні – 639, то лише за три перші дні жовтня аж 944 мешканці Донбасу. Загалом, за якихось чотири місяці на обліку в районі з’явилося більше семи тисяч нових пенсіонерів. Приблизно стільки ж їх мешкає в Ізюмському районі (без міста Ізюм). А процес напливу пенсіонерів з Донбасу, здається ще не досяг свого апогею.
Причиною того, чому саме Ізюм став туристичною пенсійною Меккою донбасців, а не скажімо Куп’янськ чи Барвінкове, приїжджі з сусідніх областей пояснюють його зручним розташуванням: мовляв, це перше місто яке лежить на трасі Харків-Ростов і сюди краще добиратися, ніж деінде. З іншого боку, донбасцям подобається ввічливе ставлення ізюмських пенсійних чиновників, те як швидко їх тут обслуговують. На переоформлення й переведення пенсії на Слобожанщину ніхто з них не тратить більше пів години. Отож вони минають навіть рідний Слов’янськ, який лежить на цій же трасі і де також налагоджене нормальне мирне життя.
Дивно, але біля районного управління фонду я не побачив великих черг. Галина Завалишина каже, що коли трапляється так, що до них прибуває багато народу, тоді всі 62 працівники управління виходять і розподіляють клієнтів між собою, аби люди довго не стояли в черзі.
— Тільки ми знаємо, яка це важка робота,- каже вона.
Можу лише уявити як це важко, адже попри те, що відвідувачів значно збільшилося, штат управління залишився таким, як і раніше. Не збільшено грошей на папір, ксерокс та інші витрати які несе сьогодні це управління фонду.
Додалося клопотів і в місцевої влади. Скажімо, голови РДА мають дбати про те, аби до місцевих відділень пенсійних фондів надходило якомога більше платежів, щоб більший відсоток пенсій виплачувався саме завдячуючи надходженням від підприємств і організацій району. Сьогодні, Ізюмський район покриває десь 40 відсотків виплат з пенсійного фонду, але якщо потік пенсійних туристів не припиниться, то цей відсоток може зійти нанівець. Словом, Донбас неабияк псує районні показники.
Але грець з ними, тими показниками. Мешканці сусідньої області забирають кошти, які держава дотує місцевим мешканцям, адже існує бюджет пенсійного фонду області, району. При тому, що з цих території нічого до Пенсійного фонду не надходить.
— Як складеться тут ситуація на кінець року, я не знаю,- уникає якихось прогнозів Любов Шамрай.
Окрім того, за відсутності пенсійної бази даних ніхто не заважає шахтарю приїхати до Ізюма, зняти готівкою з банківської картки високу українську пенсію, а потім повернутися додому як патріот ДНР-ЛНР і там отримати обіцяні 1800 грн. До речі, мені вдалося поговорити на цю тему з шахтарем, який бідкався, що це він останній раз приїхав до Ізюма, бо, мовляв, тепер їх відділять від України і йому доведеться жити на 1800 грн. Коли я сказав, що покірне телятко двох маток ссе, що дехто вже намірився отримувати пенсію і тут і там, чоловік замислився.
— Ну, якщо можна буде, то чому б ні,- почухав він потилицю, не відчувши у моїх словах іронії.
А те, що таке можливе, я не сумніваюся. Вже зараз щось подібне відбувається. Скажімо, в обласному пенсійному фонді стверджують, що з початку проведення АТО в області зареєстровано 32 тисячі пенсіонерів з Донбасу, але з травня по жовтень ніхто з них не вмер. Статистика стверджує, що такого бути не може. Тоді в чому причина безсмертя пенсіонерів? Скоріше за все, через безвладдя на непідконтрольних Україні територіях смерті не фіксуються і дані про них не передаються у відповідні структури. Як наслідок: людини вже давно немає, а її родичі чи навіть терористи користуються її банківською карткою.
