Статьи
1 23 4 5 6 7 8 9 10
13 июня 2017
1110
Те, що сталося зі мною, - це десь між пеклом і дивом

Вадим Свириденко. Санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 43 роки.

Втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року. Бере участь у марафонських забігах та мріє про створення сучасних центрів реабілітації для бійців АТО.

«Я народився у Києві, виріс у звичайній родині. Мама була головною медсестрою, батько працював у видавництві. Ще з дитинства мені дуже подобалися рухливі ігри і спорт. Я обожнював грати у футбол, ходити в ліс, на річку, рибалити. Спорт – невід'ємна частина мого життя, яка дуже допомагає мені і зараз.

Після школи я вступив до медичного училища, вивчився на фельдшера. Далі відслужив строкову службу у прикордонних військах і вступив до Київського національного університету ім. В. Гетьмана, який тоді називали «Нархоз». Потім, зрештою, пішов батьковою стежкою – працював у видавничій сфері, зокрема, продавав рекламні площі у ЗМІ.

Санінструктор

Коли весною 2014 року на Донбасі розгорнулися військові дії, я одразу зрозумів, що мене мобілізують. Повістка надійшла мені влітку того ж року – її просто кинули у поштову скриньку. Це була третя хвиля мобілізації, коли вже стало зрозуміло, що це справжня війна, а не просто АТО. Добре пам’ятаю, як прийшов додому після роботи і батько сказав мені: «Ось повістка».

12 июня 2017
1397
Робота на межі зради і перемоги

6 червня 2017 року у Луцьку випадковий перехожий зробив телефоном фотографію, яка одразу облетіла інтернет: чотири патрульні поліцейські, ризикуючи власним життям, врятовують юнака від самогубства.

Повідомлення про спробу самогубства патрульні почули через пристрої зв’язку і, зрозумівши, що вони є найближчими екіпажами до місця події, поїхали до місця події. Рішення про порятунок прийняли одразу. Хлопці розділились. Двоє піднялись на поверх, де знаходився потенційний самогубець, один на поверх нижче, четвертий спочатку залишився назовні для оцінки ситуації і звільнення території від перехожих, потім приєднався до колег.

Використовуючи знання психології, отримані під час навчання, вони довгий час намагались розговорити юнака, тим часом плануючи рятівні заходи.

Помітивши, що хлопець безперестану палить, один з патрульних попросив в нього цигарки і запальничку. Коли повертав запальничку, навмисно кинув її так, щоб хлопець був змушений нахилитись за нею. Скориставшись моментом, інспектор схопив хлопчину за руку. Та той все одно пручався і намагався звільнитись від рятівної руки. Інший патрульний тримав свого напарника. Тим часом третій патрульний поверхом нижче схопив юнака за ноги. Йому на допомогу кинувся четвертий патрульний. Неймовірними зусиллями і зазнаючи власних травм, патрульним вдалось врятувати юнака.

11 июня 2017
1477
Командира патрульного батальона Нацгвардии смогли похоронить лишь через два года после гибели

Дата та місце народження: 25 лютого 1980 р., м. Миколаїв.

Дата та місце загибелі: 24 серпня 2014 р., смт. Войковський, Донецька область.

Звання: Підполковник.

Посада: Командир батальйону.

Підрозділ: Миколаївський полк охорони громадського порядку, Південне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Близько 18.00 24 серпня 2014 р. колона підрозділу Національної гвардії України, рухаючись заданим маршрутом, потрапила у засідку бойовиків-сепаратистів. В'ячеслав Григорович дістав смертельних поранень, внаслідок інтенсивного обстрілу однополчани не змогли забрати його тіло з місця бою. Впізнаний за підсумками судової молекулярно-генетичної експертизи серед тіл, доставлених до моргу м. Запоріжжя.

Сімейний стан: Залишилися батьки, дружина, син та донька.

Місце поховання: м. Миколаїв.

Указом Президента України № 330/2016 від 11 серпня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

9 июня 2017
1720
Они стояли до конца - николаевские гвардейцы

Близько 10-ї години ранку 23 серпня 2014 р. у районі населеного пункту Лисиче, що під Амвросіївкою Донецької області, підрозділ НГУ, до складу якого переважно входили мобілізовані жителі Миколаївщини, виявив колону терористів – три КамАЗи і два бронетранспортери, що рухалися з боку українсько-російського кордону.

Попри значну чисельну перевагу бойовиків, гвардійці прийняли бій і повністю знищили ворожу колону.

На жаль, у тому бою полягли три українські патріоти, яких у миколаївській частині НГУ згадують, як людей честі й виняткової мужності.

38-річний майор Олександр Васильович Смоляр проходив військову службу з 1997 року. Він одним із перших у військовому колективі зголосився їхати в район АТО й у складі «мобілізаційного» батальйону брав участь у виконанні бойових завдань з визволення від бойовиків «ДНР» населених пунктів Донеччини.

Того страш ного дня, діставши тяжке поранення, офіцер встиг віддати підлеглим останній наказ: «Не здаватись, стояти до кінця!».

8 июня 2017
1543
Я не герой - я мужчина! Сергей Стадник погиб в АТО под Иловайском

Сергій Анатолійович Стадник був одним зі «старожилів» частини, у лавах якої він прослужив 16 років, розпочавши цей шлях солдатом строкової служби.

2002 року закінчив школу прапорщиків золочівського Навчального центру внутрішніх військ МВС, обійняв посаду старшини роти й був для підлеглих справжнім «солдатським батьком» – колеги згадують його, як по- рядну, надзвичайно добру й щиру людину, віддану інтересам служби.

Підрозділ був для нього другою родиною.

13 серпня 2014 року бойовики-сепаратисти обстріляли з мінометів блокпост Нацгвардії поблизу села Успенки, що на Донеччині. Одна з мін влучила в укриття, в якому перебував старший прапорщик Стадник, і єдине, що він встиг інстинктивно зробити, – це закрити своїм тілом трьох підлеглих, які дістали поранення, але вижили.

А їхній 33- річний «батя» загинув…

За три дні біля будинку Сергія Анатолійовича в Таврійському мікрорайоні Херсона зібралися по над тисячу людей – рідні та близькі, однополчани й знайомі, керівники області та міста, але більшість було простих містян, які прийшли віддати останню шану відважному землякові, захиснику Батьківщини й висловити співчуття його родині – дружині й маленькій донечці.

7 июня 2017
1301
"Доброволець Божої Чоти"

Серед тих, хто творить героїчну історію сучасної України — зараз уже легендарні кіборги — бійці Української добровольчої армії (УДА), а в той час — Добровольчого українського корпусу «Правий сектор», котрі 242 дні тримали оборону Донецького летовища від навали російських окупантів.

Про захист Донецького аеропорту ім. С. Прокофьєва (ДАП) і загалом про зародження цього патріотичного руху добровольців зняли унікальний фільм «Добровольці Божої Чоти», показ якого з великим успіхом відбувся в Україні і в багатьох країнах світу, в т. ч. в Канаді та США. Восени 2015 року Андрій Нагірний (позивний «Фазан»), один із героїв цього фільму, брав участь у показах стрічки в Північній Америці.

З цієї війни у нього — більше десятка нагород, серед них й орден «За мужність», вручений особисто Президентом України Петром Порошенком. Та найбільшою нагородою друг «Фазан» вважає орден «Народний Герой України». Його отримав у квітні 2016-го. Це — найпочесніша недержавна нагорода українського народу, якою нагороджують патріотів-добровольців. Пам’ятним для воїна є те, що вручення відбулося біля знаменитого Дуба Нестора Махна в Дніпропетровській області, поблизу бази 5-го окремого батальйону УДА. Саме з цієї бази почалася історія одного з найбільших і найпотужніших добровольчих військових формувань. Кілька років тому цей старезний 700-річний дуб спалили вандали, і з того, що від нього залишилось, тут створили своєрідний пам’ятник.

1 23 4 5 6 7 8 9 10

Сегодня
22 июня 2017
больше новостей
delta = Array ( )