Статьи
1 2 34 5 6 7 8 9 10
8 августа 2017
4098
Котел під Ізварине, - пам’ятати завжди

Спекотне літо 2014 року українці не забудуть ніколи. Після переможних боїв усі з трепетом спостерігали за рухом української армії окупованим Донбасом. Бій за боєм, військові впевнено звільняли міста і села від терористичних банд. Героїзм, сила волі, впевненість і впертість вояків з одного боку і хвиля патріотизму, гордість за своє військо – з іншого. Українська армія впевнено рухалася вперед. Можливо, надто впевнено.

Важко сказати, коли настав переломний момент. Хай там як, але у гонитві за поставленими на карті прапорцями утворився перший котел на донецькому фронті. Зеленопілля, Червонопартизанськ, Ізварине, Дякове – це назви населених пунктів, які стали символом сили духу українських військових і водночас - безпорадності військового керівництва. Це синоніми слави українського війська і ганьби військового командування. А ще це синоніми підлості східного сусіда, який називав себе братом.

7 августа 2017
3125
Тільки тим історія належить, хто сьогодні бореться й живе…

Днями у Прохорівці провели в останню путь Сергія Михайлика, котрий напередодні загинув в зоні АТО.

Вічна слава Герою!

Сергій Віталійович Михайлик (….1989– 31.05.2017) 28 років…

Народився 1989 року в с. Прохорівка (Черкаська область), Україна. Він народився й виріс тут, у маленькому селі, населення якого становить 400 осіб. У 2015 році пішов на фронт по мобілізації. Став до лав 80-ї ОДШБр, Збройних Сил України.  01.04.2016 року демобілізувався, а наприкінці січня 2017 вирішив повернутися на фронт підписавши контракт.

Звання: старший солдат

Посада: військовослужбовець 72-ї ОМБр, Збройні Сили України.

Загинув 31.05.2017 року внаслідок російського вторгнення в Україну, поблизу міста Авдіївка (Донецька область), Україна.

Напередодні, 30 травня – отримав важке поранення у голову під час мінометного обстрілу позицій ЗСУ , у зоні проведення бойових дій. Хлопця в критичному стані перевезли у дніпровський шпиталь ім. Мечникова, фахівці якого врятували не одне життя, проте нажаль, в цей раз нічим не змогли допомогти пораненому бійцю.

6 августа 2017
2759
Тарас Григорович Шевченко, позивний "Кобзар"

Я так її, я так люблю  Мою Україну убогу,  Що проклену святого бога,  За неї душу погублю!

(Т.Г.Шевченко)

Він пішов від нас у 47 років… як і великий прозаїк українського народу. Мабуть, в честь і на славу якого і був названий батьками.

Тарас Григорович Шевченко - позивний «Кобзар» (13.08.1969 – 30.05.2017)

Народився 13.08.1969 року в м. Кривий Ріг (Дніпропетровська область), Україна. Жив як усі українці, своїм тихим життям, ріс та здобував знання.

У 1987 році закінчив професійно-технічне училище № 29 м. Кривий Ріг, Україна.

У 1990-х працював в органах внутрішніх справ. 

Пізніше працював електрогазозварювальником, слюсарем на «Криворіжсталі», «Сухій Балці», ПівдГЗК, а останнім часом — електрогазозварювальником у «Вагонному депо "Мудрьона"» Придніпровської залізниці.

Строкову службу проходив тоді ще у радянській армії. Служив у військово-морських силах м. Севастополь, АР Крим, Україна. 

4 августа 2017
3656
Я уже потерял счет тому, сколько грузин погибло на российско-украинской войне

Він вірив, що Україна має шанс перемогти у цій війні з Росією. Він щиро у цю перемогу вірив!

Загинувший айдарівець Давид Сіхарулідзе – так і не дочекався дозволу на громадянство в Україні.

Давиду було 44 роки…

Сіхарулідзе Давид ( ?? 1973 – 11.05.2017)

Народився у 1973 році в Тбілісі, Грузія. 

Закінчив військову академію Грузії та військове училище Бундесверу в Німеччині.

У 1992—1993 роках воював в Абхазії. Закінчив військову академію Грузії та військове училище Бундесвера в Германії. Служив в грузинській армії у званні підполковника, з 2010 по 2014 рік був наставником в грузинському Національному тренувальному центрі «Крцанісі».

16.02.2015 року звільнився в запас та приїхав до України. В Україні, на початку квітня, став до лав батальйону «Айдар»

Звання: офіцер запасу ЗС Грузії. 

Посада: інструктор, командир підрозділу 1-ї штурмової роти 24-го ОШБ «Айдар» 53-ї ОМБр., Збройні Сили України.

3 августа 2017
3521
Він не знав хто він… бо був сиротою

Він не дожив два місяці до 19, а мав би…

Його повинен був виховувати батько та цілувати на ніч мати.

Він не знав хто він… бо був сиротою. Шукав себе в людях, в подіях, розшукував ту правильність вчинків, яку бачив у фільмах та читав у книжках.

Ігор Андрійович Шапошник (20.06.1998 - 28.04.2017)

18 років… У червні йому мало виповнитися 19 років.

Народився 20.06.1998 року у м. Харків, Україна. Батьки від дитини відмовилися з самого народження.

Вихованець дитячого будинку смт. Золочів, Україна. Коли почалася війна Ігор навчався у 10 класі місцевої школи. Ще у школі він вже цікавився новинами, розумів, що на сході країни війна, у соціальних мережах він писав: "Україна - понад усе”.

Після школи поступив та закінчив профтехучилище (ПТУ).

У грудні 2016-го Ігор пішов служити за контрактом і був направлений у зону АТО.

Солдат 92 ОМБр (окремої механізованої бригади) Збройні Сили України.

2 августа 2017
3002
Микола Тишик про танкові перемоги на Сході та службу у Нацгвардії

У 2014 році молодший сержант Микола Тишикстав відомим чи не на всю Україну. Як командир танка Т-64 у складі 51-ої окремої механізованої бригади він вступив у бій із з чотирма сучасними російськими Т-72. В результаті: один ворожий танк підбитий, інші два застрягли у болоті. Одного із них ще й вдалося витягнути та зберегти для подальшої участі в бойових діях вже на нашому боці. Разом із Миколою Тишиком ми пригадаємо танкові бої 2014-2015 років, а також поговоримо про його подальшу службу – вже у лавах Національної гвардії. ЗАХОПИЛИ ВОРОЖИЙ ТАНК «Бій відбувався на День Незалежності 24 серпня. Ще з 4-ої ранку були обстріли з мінометів та градів, а вже до 7-ої години ми почули гуркіт танків, які наближаються до нашого блокпоста. Наш екіпаж – Андрій Мудрик, Олександр Пугач та я – швидко зайняв позиції танку по команді начальника блокпоста. 

Спочатку ми побачили один танк. Я прийняв рішення та дав команду: «Вогонь!» нашому навідникові. Він із першого пострілу підбив цей російський танк. Тоді почалася перестрілка. Ми виїхали із «зеленки», побачили ще три. Один із них підбив нас, танк загорівся, тому довелося відступати. Проте нам вдалося за допомогою піску та води збити полум’я», – пригадує Микола Тишик.  Ворожі танки кинулися в погоню за Т-64, проте через незнання місцевості два з них потрапили у болото. Російські екіпажі покинули машини: один із Т-72 потонув у ставку, інший лише загруз в болоті. Третій танк покинув поле бою. «Цікаве питання, чому вони знову не спробували виїхати з болота, хоча була можливість», – досі дивується старший сержант Тишик. А танк, який лише застряг у трясовині, їм таки вдалося витягти і пригнати на позиції 51-ої бригади, де машина продовжила служити вже на користь Україні.

1 2 34 5 6 7 8 9 10

Сегодня
26 сентября 2017
больше новостей
delta = Array ( )