ТОП-темы:       Евровидение-2017 в Киеве   
Герои АТО
1 23 4 5 6 7 8 9 10
13 апреля 2017
1007
Истории успеха ветеранов АТО. Харьков

Ветераны неохотно рассказывают на публике то, что им пришлось пережить на войне. Некоторые вещи рассказывать страшно, другие — больно, порой — стыдно. Но иногда они все же рассказывают. О том, что врезалось в память, оставив в душе след навсегда. О своих побратимах, не вернувшихся домой. Рассказывают, тщательно подбирая слова. Без эмоций. Истории, которые раньше мы только в книгах читали да видели в фильмах о Второй мировой войне. Теперь они — из нашего настоящего. И воспринимаются уже иначе. 

Но все же чаще ветераны говорят не о войне, а о том, что было с ними до и после нее. У каждого из них — своя удивительная история, которую, возможно, сами они не считают такой уж успешной. Но ветераны знают: вернуться с войны нелегко. Бывает проще взять автомат и пойти на войну, чем, придя домой, поставить его на место. Поэтому надеются, что их пример поможет тем побратимам, которые в мирной жизни себя пока не нашли. И готовы оказать поддержку. Ведь за кадром форума — немало историй тех, кто не справился, ушел в алкоголь, наркотики, агрессию, криминал, а то и попытался расстаться с жизнью. 

12 апреля 2017
2009
Артем загинув за день до свого 20-річчя

Дата та місце народження: 30 серпня 1994 р., с. Марківці, Бобровицький район, Чернігівська область.

Дата та місце загибелі: 29 серпня 2014 р., м. Комсомольське, Донецька область.

Звання: Старший солдат.

Посада: Старший кулеметник БТР.

Підрозділ: 1-а бригада оперативного призначення, Північне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: 29 серпня 2014 р. був смертельно поранений в голову осколком міни в районі міста Комсомольське (Старобешівський район Донецька область), де підрозділ Артема займався підготовкою «коридору» для виходу з оточення під Іловайськом підрозділів ВСУ і добровольчих батальйонів.

Місце поховання: с. Марківці, Бобровицький район, Чернігівська область.

Строкову він служив у внутрішніх військах, у квітні мав повернутися додому, до батьків, в яких був єдиною дитиною, та в Україні загострювався неспокій, і Артем Ус записався добровольцем у Національну гвардію, пройшов курс відповідної воєнної підготовки. Понадстрокову службу проходив у Києві, а 25 серпня їхню частину направили на схід країни.

11 апреля 2017
1737
Подполковник Коваленко. Бой на границе

37-летний подполковник ВСУ Юрий Коваленко родился 16 июля 1977 года в Винницкой области (город Бершадь одноименного района) в семье военного. Окончил Одесский военный институт Сухопутных войск, служил в Днепропетровске и Кировограде. Во время российско-украинской войны служил командиром второго отряда 3-го полка спецназа оперативного командования Юг (в/ч 2336).

В июне 2014 обеспечил проход войск АТО вброд у села Кожевня для блокировки линий снабжения противника вдоль границы. Коваленко первым перешел реку Миус. Далее его отряд шел в авангарде, чтобы вывести подразделения Вооруженных сил к Должанскому и Краснопартизанску. Операция была проведена без потерь.

В июле в авангарде сил АТО прорывался вдоль украинско-российской границы в Луганской области. Его группа была важным источником разведданных для армии. Умело организовывал оборону, несколько раз предотвращал прорыв банд и диверсионных групп из России. Офицер трижды выбивал российских солдат с пропускного пункта Изварино.

10 апреля 2017
966
Ми повернемося додому разом...

22 червня 2014 року на плацу з’єднання спецпризначення Національної гвардії України «Барс» відбулася траурна церемонія: побратими-однополчани прощалися із загиблим командиром взводу спеціального призначення лейтенантом Володимиром Кравчуком.

Військово­службовець у складі рідного підрозділу з цього самого плацу вирушав у зону проведен­ня антитерористичної операції з великими надіями та благород­ними намірами – побороти зло, щоб у рідній країні запанував мир.

Він залишав удома любля­чих батьків, брата й наречену, з якою восени планували зіграти весілля… Наприкінці серпня Во­лодимир мав відзначити 22ліття. Він мріяв створити сім’ю й жити під мирним українським небом.

Тож впевнено йшов до мети – мужньо й безстрашно від­стоював свободу свого народу.

Товариші з підрозділу пам’ятають Володимира як активну людину, що все встигала: і слу­жити Вітчизні, і відпочивати.

8 апреля 2017
780
Сергій Ковшар: Коли Дмитро побачив першу кров, загибель друзів, сказав, що його місце на війні

Дмитро Ковшар з квітня 2014 року ніс службу в зоні АТО. Хлопець ще зі шкільних років мріяв займатися військовою справою. Йому подобалося ходити з батьком на полювання. Там він подекуди стріляв краще за дорослих. Завжди чинив по справедливості.

Йому подобалося

- Слабших він захищав. І тут Дмитро наш не міг інакше вчинити. Пішов рятувати.  Позивний у нього був Ірокез. Через те, що він так підстригся. От і сказав Діма: «Солідний чоловік  – це лисий чоловік», – зазначає мати Світлана.

Дмитро Ковшар народився 12 жовтня 1993 року в селищі Шевченкове. Тож недаремно майже співпала ця дата зі святом Дня захисника України. Дмитро завжди був активним. У школі брав участь у всіх заходах. Нікому не відмовляв. Якщо чимось і захоплювався, то вже надовго.

- З першого класу ми разом, – говорить однокласник Діми Артем Василенко. - У школі Дмитро вирізнявся куражем, веселістю. Хоч і навчатися не  дуже любив, але був завзятий. Тягнуло на військове ще зі школи. Разом хотіли вступати в академію. Часто з батьком їздив на полювання. Про АТО останнім часом не розмовляли. Другом був відмінним. Завжди підтримував, адже віддавав частину позитивного настрою іншим. Навіть не віриться, що з ним могло таке статися.

7 апреля 2017
1159
Алла Жовтій: Діма пішов добровольцем на фронт у серпні 2014 року

Маму Діма утратив, коли йому було 11 років. Я уже заміжньою оформила над ним опікунство – чоловік був не проти. Мамина смерть дуже ранила Дмитрика, він довго ні з ким не розмовляв. А мене Аллою називав, друзі усі дивувалися – мовляв, до мами на ім’я звертається. Діма у нашій сім’ї дійсно був за старшого сина.

Ці спогади належать Аллі Жовтій, сестрі загиблого бійця АТО Дмитра Верховодова. На столі – документи, пожовклі дитячі фотографії, торішні світлини. Останні – з місця служби та з найкращим другом.

За весь строк служби приїздив 3 рази. Останнього разу залишив нам фотографії: наче відчував. Скинув фото друг дитинства Володимир: вони і до міста за автомобільними запчастинами разом їздили, і на риболовлю, і просто ввечері посидіти виходили, – згадує племінниця Анна Бронтерюк.

Дмитро Верховодов народився і виріс у Лозівському районі. Закінчив 8 класів, отримав професію водія у Панютинському училищі. А далі пішов по заробітках: працював у Москві, Сочі, але повернувся працювати на Батьківщину. Протягом останніх 5 років з раннього ранку і до пізнього вечора працював на маршруті «Панютине-Лозова». Мріяв створити власну родину, але в особистому житті не щастило. Дуже любив дітей, усю увагу приділяв племінникам: Олексію та Анні.

1 23 4 5 6 7 8 9 10

Сегодня
больше новостей