Герои АТО
1 2 34 5 6 7 8 9 10
1 июня 2017
1397
На місце важкопораненого сина став батько

Старший син Миколи Солов’янчука із Синового Старовижівського району, Богдан, був призваний на строкову службу до лав Збройних сил України, а після її закінчення уклав контракт ще до початку війни на Сході. Коли там стало гаряче, 80–ту аеромобільну бригаду, де хлопець служив, у серпні 2014 року зі Львова перекинули у місто Щастя Луганської області. 3 вересня в першому великому бою його підрозділ зазнав значних втрат. Шансів вижити під шквальним мінометним вогнем противника практично не було. Чи то через бойову незлагодженість (дійсно ж досвіду нашим воякам тоді бракувало), чи порівняно слабке озброєння серед десантників було багато загиблих і покалічених. Дуже тяжке поранення дістав і Богдан. За його життя й здоров’я боролися медики найкращих госпіталів та лікарень України, Канади, Польщі. Звичайно ж, не обійшлося без допомоги добрих і небайдужих людей. Найбільше батько солдата Микола Степанович вдячний доньці покійного Бориса Клімчука, котра пройнялася долею відважного волинського хлопця.

31 мая 2017
1447
Пилоты Руслан Плоходько и Сергей Руденко. Своих не бросили

Подполковники ВСУ Руслан Плоходько и Сергей Руденко - опытные пилоты, участвовавшие в операциях под эгидой ООН. Плоходько было 39 лет, родился в Харькове. Руденко было 35 лет, родился в Бродах.

Всего за один день погибли сразу несколько летчиков и членов экипажа. Помимо Руденко и Плоходько, погибли также Александр Сабада, Николай Топчий и Игорь Гришин. Все они служили в Бродовской авиационной бригаде во Львовской области. И все погибли под Славянском 2 мая на двух сбитых вертолетах. В мае 2014 года ценой своей жизни Руденко и Плоходько попытались спасти товарищей, подбитых российскими ПЗРК. Но тоже упали и погибли под Славянском.

У каждого из пилотов и членов экипажа остались дети. У Плоходько - двое детей: одному 10 лет, второму - 3 года. У Руденко осталась 3-летняя дочь. У 34-летнего майора Сабады из Черкасской области в Бродах сталось двое детей – 11 лет и 2 года. У 38-летнего капитана Топчия из Харьковской области в Бродах осталась дочь 10-ти лет. У 39-летнего старшего лейтенанта Гришина из Славянска в Бродах двое детей – 8 и 7 лет. Помимо материальной компенсации, семьи всех пятерых военнослужащих получили от государства квартиры.

30 мая 2017
1530
Лейтенант Сухиашвили. Пять часов под аэропортом

Лейтенант грузинского спецназа Тамаз Сухиашвили - профессиональный военный. Принимал участие в войне в Осетии 2004 года и отражении агрессии России в 2008 году. Служил в грузинском спецназе в звании лейтенанта. Доброволец. Воевал вместе с украинскими солдатами против российских оккупантов на передовой линии обороны. Служил в 93-й механизированной бригаде ВСУ.

17 января 2015 года его рота выдвинулась, чтобы помочь окруженным бойцам в Донецком аэропорту. Прорыв захлебнулся, но даже когда отступила техника, бойцы Тамаза продолжали бой на протяжении пяти часов. Благодаря этим действиям в новый терминал аэропорта, где держались украинские бойцы, прорвалась помощь, были вывезены раненые.

Вместе с Тамазом погибли еще два украинских воина. Более 20 бойцов получили ранения, среди которых еще трое грузин, пожертвовавших собой ради украинцев.

"Он погиб героически, во время штурма аэропорта была сложная ситуация и Тамаз смог поднять шестую роту и дальше атаковать. И дойти до монастыря, чтобы вывести раненых оттуда. Взорвался он на мине - перекрыл своим телом эту мину и спас жизнь других", - рассказал Давид Мартиашвили, боец батальона Донбасс, подполковник запаса вооруженных сил Грузии.

28 мая 2017
1690
"Бронежилет, конечно, я ему оставил. В нём генерал и погиб..."

Известный волонтер, один из активистов воздушной разведки Юрий Касьянов рассказал о генерал-майоре Сергее Кульчицком, который погиб в Славянском районе Донецкой области в сбитом над горой Карачун вертолёте 29 мая 2014 года.

Вертолет возвращался назад после разгрузки продуктов и высадки смены на четвертом блокпосту (район горы Карачун), попал под обстрел и взорвался. Тогда погибло 12 наших военнослужащих, включая Кульчицкого. После той трагедии его назвали "небесный генерал".

 

Вот как Касьянов вспоминает о генерале, стоявшем два года назад у истоков создания Нацгвардии (текст датирован 29 мая 2016 года):

"Сегодня два года, как погиб генерал Кульчицкий. Кажется, уже нет смысла вспоминать об этом публично, разве что по круглым датам... За два года нас приучили к крови, к ужасу потерь... За время войны погибло столько хороших, нужных, замечательных людей, что боль утраты притупилась, но осталась злость. Злость, которую мы тщательно бережем, копим, взращиваем, лелеем. Чтобы месть наша была страшной для врагов.

26 мая 2017
1514
Він не міг вчинити інакше…

Це була, напевно, найдраматичніша сцена з усіх фото- та відеокадрів, знятих протягом останніх років на церемоніях поховання військовослужбовців і правоохоронців, що полягли в боях із сепаратистами на сході країни. Старенький дідусь у кітелі радянського Військово-Морського флоту з численними нагородами над труною свого онука, 23-річного офіцера Національної гвардії України, що загинув на Донеччині, зі сльозами на очах висловив те, що, мабуть, давно повинні були сказати ветерани Другої Світової, проклинаючи нинішню «неоголошену війну» і тих, хто її спровокував, зокрема – особисто президента Росії  Путіна…

Життя командира взводу запорізького з’єднання НГУ молодшого лейтенанта Івана Гутніка-Залужного обірвалось у ніч на 10 серпня 2014 року внаслідок ворожого нападу на позиції сил АТО поблизу районного центру Амвросіївки.

Група терористів спробувала оточити й захопити блокпост, вочевидь, намагаючись прорватись у бік українсько-російського кордону.

25 мая 2017
3418
Звання майора отримав посмертно

Того дня колона автомобілів з правоохоронцями вирушила «зачищати» територію щойно звільненого від терористів Сіверська. В одній з машин разом з колегами-сумчанами їхав й Олександр . Раптом гримнув потужний вибух: автомобіль із правоохоронцями наїхав на про- титанкову міну, яку бойовики- сепаратисти заклали посеред центральної вулиці міста… – Олександр опинився в епіцентрі вибуху.

Його швидко доставили до лікарні, але поранення виявились не сумісними із життям – розповідає командир зведеного загону УМВС України в Сумській області підполковник міліції В’ячеслав Драновський. – Капітан Ткаченко, без перебільшення, був душею нашого загону, він для кожного знаходив потрібне слово, підтримуючи бойовий дух..

Молоді спецназівці називали його «батьком», «дідом», бо він і справді на цій війні був для них і наставником, і порадником, і батьком, і другом.

Олександр казав: «У мене син такий, як ось ці хлопці. Я не можу допустити, щоб із цими дітьми щось сталося…».

1 2 34 5 6 7 8 9 10

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )