Герои АТО
1 2 3 45 6 7 8 9 10
13 июля 2017
1545
Замкомвзвода Аверкин. В бригаде наш батальон назвали "штрафбатом"

Евгений Аверкин, позывной “Игла” – замкомандира взвода в одной из воинских частей, расположенных в Геническом районе. Родом он из Бердичева Житомирской области. Ему – 27. Но испытал он столько, что иным хватит на три жизни.

Его жизнь круто изменилась в марте 2014-го, когда он добровольцем пошел в армию. Пошел туда, где ранее проходил срочную службу: в 95-ю Житомирскую бригаду воздушно-десантных войск.

“На 3 мая у меня была запланирована свадьба, – рассказывает Евгений. – Но я понимал, если отсиживаться, то никакой свадьбы может не быть. Вы ж помните, какая ситуация была. Потому пошел в военкомат. По моей просьбе военком похлопотал, чтоб нас супругой расписали 10 марта. В тот же день отметили это скромно. А 11-го я уехал”.

Потом были 235-й общевойсковой полигон “Широкий Лан” в Николаевской области, где по ускоренной программе прошли обучение. Перед отправкой в АТО часть, где служил Евгений, ненадолго перебросили на Херсонщину, так как была велика вероятность российского вторжения из Крыма.

12 июля 2017
1141
Віктор завжди знаходив спільну мову із малим і з старим

Дата та місце народження: 11 січня 1983 р., с. Малі Кутища, Калинівський район, Вінницька область.

Дата та місце загибелі: 29 травня 2014 р., м. Слов'янськ, Донецька область.

Звання: Прапорщик.

Посада: Інструктор (старший кулеметник).

Підрозділ: Полк спеціального призначення "Ягуар", Західне ОТО НГУ.

Обставини загибелі: Загинув поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ Національної гвардії України, який після розвантаження харчових продуктів та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: генерал-майора Сергія Кульчицького, полковника Сергія Бульдовича, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурського і Віктора Ліпського, та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка,прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остап’юка, старшого сержанта міліції Віктора Яков’яка. Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу – другому пілоту капітану Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми.

11 июля 2017
1076
В июне на войне в Донбассе погибли 27 бойцов АТО

Без жертв для українських сил минуло тільки 1 червня. Обстріли українських позицій поновилися відразу після перемир'я (до міжнародного дня захисту прав дітей).

До переліку включено керівника відділу Департаменту контррозвідки СБУ, полковника Юрія Возного та командира 10-го ОЗСпП ГУР МО України, генерал-майора Максима Шаповала, які загинули 27 червня внаслідок вибухів автівок у різних частинах країни. Оскільки обидва теракти були пов'язані з професійною діяльністю щодо протидії ворогу, Цензор.НЕТ вважає за доцільне зарахувати їх до бойових втрат.

Цензор.НЕТ відомо про 27 загибих героїв. Наймолодший із загиблих у боях мав 20 років, найстарший - 58. Список не є остаточним.

1. Василь Васильович Бурачук (позивний Комод), сержант, командир відділення 30-ї ОМБр.

2 червня у районі Волновахи на Донеччині воїна застрелив снайпер. Коли розпочався мінометний обстріл, під прикриттям якого противник атакував зі стрілецької зброї та АГС, Василь з товаришами вступили у бій. Василь вибіг з бліндажу, щоб зайняти зручну позицію для бою, і в цей момент у шию влучила куля снайпера.

9 июля 2017
1047
Андрей Живущий. Человек своей философии

Андрей Живущий – творческий псевдоним художника и актера, ушедшего на войну и ставшего разведчиком 93-й отдельной механизированной бригады ВСУ. Фронтовой позывной – Дикий Прапор. В марте 2015 года, призванный по мобилизации, Андрей отправился в зону боевых действий.

«Я учился в военном институте КВИРТУ. Специальность – радиоэлектронная разведка. Когда в 1999-м вуз начали расформировывать, ушёл с последнего курса – не хотел служить в такой армии. Работал охранником, телохранителем, бухгалтером… Через 20 лет вернулся. Четвёртая волна мобилизации – весной 2015-го».

12 июня 2015 года в посёлке Опытное около Донецкого аэропорта машина с украинскими бойцами подорвалась на фугасе. Трое погибли, остальные пятеро, в том числе и Андрей, получили ранения.

«Ударной волной меня отбросило, мужики тоже разлетелись кто куда. Я очнулся, когда один из товарищей стал бить меня по щекам. Помню, всё тело дико болело, и от этой боли я не мог даже пошевелиться», – рассказывал боец.

7 июля 2017
1433
Сергій Табала: Я готовий загинути за Україну й жалкую про те, що можу зробити це тільки один раз

Сум’янин Сергій Табала палкий патріот України пішов у вічність вісімнадцятирічним юнаком: героїчно загинув у донецькому аеропорту. Він був наймолодшим серед легендарних «кіборгів»...

Сергій Табала — уособлення молодого українського покоління, яке народилося в незалежній країні, не бажає жити з тавром «молодшого брата» й прагне знати правдиву історію своєї Батьківщини. Тому слова Сергія: «Якщо не ми, то хто? Якщо не зараз, то коли? Я готовий загинути за мою Україну й жалкую лише про те, що можу зробити це тільки один раз!» — звучать як гасло найвищого вияву мужності, героїзму й жертовності юних патріотів, які дуже швидко подорослішали, пройшовши через горнило революції та війни

Сергій народився й виріс на Сумщині. Змалку він дуже цікавився історією рідного краю, родини, пишався, що його предки були хоробрими воїнами — козаками. І позивний «Сєвер» він, мабуть, вибрав собі через назву гордого войовничого давньоруського племені сіверян, яке проживало колись на теренах нинішньої Сумщини.

6 июля 2017
1516
"Когда вырасту, стану солдатом, как мама"

Екатерине Носковой, служившей связистом в 17-м батальоне 57-й бригады, присвоено звание «Народный герой Украины» посмертно. Орден за погибшую маму был вручен ее пятилетнему сыну Тимофею.

Катя погибла 16 августа 2015-го года под оккупированной Горловкой. Ее сыну тогда было три года. По совету психологов бабушка, Катина мама, сказала малышу, что его мама теперь на звездочке. Очень часто теперь, выходя на порог дома в Знамянке, мальчик поднимает голову в небо и говорит: «Я вижу маму!» Совсем недавно он сам понял, что мама умерла. На кладбище, на могиле Кати, ребенок произносит: «Когда я вырасту, тоже стану солдатом». Нина Ивановна, бабушка, на это отвечает: «Сыночек, война уже тогда закончится, не надо будет тебе воевать». «Я все равно буду солдатом», – уверен Тимофей.

 

– Сначала призвали в армию отца Тимы, Катиного мужа Любомира, – говорит Нина Ивановна. – Он ушел 1 февраля 2015-го года, а 18-го – и дочь. Катя так объяснила мне свое решение идти воевать: «Я не могу сидеть и ждать, пока постучат в наше окно и заставят меня борщ врагам варить». А после визита в военкомат пришла вся взъерошенная: «Мама! Я там видела тридцатилетнего мужика, который держал маму за руку и повторял: «Я не хочу идти на войну»! И он же такой не один. На кого тогда надеяться?» Дочка просила меня: «Ты должна поддержать мой выбор». А как же Тимоша? Он же маленький? – спрашивала ее я. «Он вырастет и поймет меня!» – отвечала Катя. Разве я могла ее удержать?

1 2 3 45 6 7 8 9 10

17 августа 2017
больше новостей
delta = Array ( )