ТОП-темы:       Теракт в Манчестере   
Герои АТО
1 2 3 4 56 7 8 9 10
8 апреля 2017
870
Сергій Ковшар: Коли Дмитро побачив першу кров, загибель друзів, сказав, що його місце на війні

Дмитро Ковшар з квітня 2014 року ніс службу в зоні АТО. Хлопець ще зі шкільних років мріяв займатися військовою справою. Йому подобалося ходити з батьком на полювання. Там він подекуди стріляв краще за дорослих. Завжди чинив по справедливості.

Йому подобалося

- Слабших він захищав. І тут Дмитро наш не міг інакше вчинити. Пішов рятувати.  Позивний у нього був Ірокез. Через те, що він так підстригся. От і сказав Діма: «Солідний чоловік  – це лисий чоловік», – зазначає мати Світлана.

Дмитро Ковшар народився 12 жовтня 1993 року в селищі Шевченкове. Тож недаремно майже співпала ця дата зі святом Дня захисника України. Дмитро завжди був активним. У школі брав участь у всіх заходах. Нікому не відмовляв. Якщо чимось і захоплювався, то вже надовго.

- З першого класу ми разом, – говорить однокласник Діми Артем Василенко. - У школі Дмитро вирізнявся куражем, веселістю. Хоч і навчатися не  дуже любив, але був завзятий. Тягнуло на військове ще зі школи. Разом хотіли вступати в академію. Часто з батьком їздив на полювання. Про АТО останнім часом не розмовляли. Другом був відмінним. Завжди підтримував, адже віддавав частину позитивного настрою іншим. Навіть не віриться, що з ним могло таке статися.

7 апреля 2017
1220
Алла Жовтій: Діма пішов добровольцем на фронт у серпні 2014 року

Маму Діма утратив, коли йому було 11 років. Я уже заміжньою оформила над ним опікунство – чоловік був не проти. Мамина смерть дуже ранила Дмитрика, він довго ні з ким не розмовляв. А мене Аллою називав, друзі усі дивувалися – мовляв, до мами на ім’я звертається. Діма у нашій сім’ї дійсно був за старшого сина.

Ці спогади належать Аллі Жовтій, сестрі загиблого бійця АТО Дмитра Верховодова. На столі – документи, пожовклі дитячі фотографії, торішні світлини. Останні – з місця служби та з найкращим другом.

За весь строк служби приїздив 3 рази. Останнього разу залишив нам фотографії: наче відчував. Скинув фото друг дитинства Володимир: вони і до міста за автомобільними запчастинами разом їздили, і на риболовлю, і просто ввечері посидіти виходили, – згадує племінниця Анна Бронтерюк.

Дмитро Верховодов народився і виріс у Лозівському районі. Закінчив 8 класів, отримав професію водія у Панютинському училищі. А далі пішов по заробітках: працював у Москві, Сочі, але повернувся працювати на Батьківщину. Протягом останніх 5 років з раннього ранку і до пізнього вечора працював на маршруті «Панютине-Лозова». Мріяв створити власну родину, але в особистому житті не щастило. Дуже любив дітей, усю увагу приділяв племінникам: Олексію та Анні.

6 апреля 2017
1226
Олена Савченко: Мій Васильок загинув рівно за місяць до свого 32-річчя

Малий Вася завжди мріяв стати міліціонером. Сам родом із смт. Орілька Лозівського району Харківської області, після 9 класів отримав професію верстатника широкого профілю у професійному училищі №36 м. Лозова. Але дитячу мрію не полишав. Відслужив у Десні Київської області. Життя змусило Василя Савченка працювати і на будівництві, й експедитором продовольчих товарів, і токарем. У 2014 році здійснив бажане – влаштувався міліціонером батальйону патрульної служби особливого призначення «Дніпро-1».

«Зібрав одяг, документи – каже, піду служити, – згадує мама Олена Миколаївна. – Сказав, що мають їхати на пост до Бердянська, ніби у відрядження. Потім близько місяця був у Маріуполі – там спека була, він аж «згорів». У цей час якраз почалась історія з Іловайським котлом у Донецькій області. Його друга дружина потім говорила, мовляв, чи не обманюєш нас, Васю. А він говорив, що все добре…»

5 апреля 2017
1554
"Киборг" Колодий. 20 жизней в обмен на свою

33-летний капитан Вооруженных сил Украины Сергей Колодий родился в Харькове. Защитник Донецкого аэропорта - киборг, командир роты механизированного батальона 93-й Днепропетровской отдельной механизированной бригады (в/ч А1302).

Два месяца воевал в Донецком аэропорту. 28 сентября 2014 года у Донецка один из взводных опорных пунктов был заблокирован российской армией. Узнав об этом, капитан Колодий в одиночку на БМП выдвинулся на подмогу своим бойцам. Вступил в бой с российским танком, дав возможность солдатам выйти из окружения и не попасть в плен. Благодаря героизму офицера были спасены 20 военнослужащих.

"Приход 79-й и 95-й бригад в район села Пески и в аэропорт позволил добиться решительного перелома: свежие силы, наконец, осуществили ротацию, рота 93-й бригады и три группы 3-го полка специального назначения, наконец, вышли из аэропорта после трех месяцев непрерывных боев без ротации. Вышли не все - незадолго до выхода, отражая танковую атаку, героически погиб командир роты 93-й механизированной бригады капитан Сергей Колодий, который оборонял аэропорт с 1 августа", - писали о командире в СМИ.

4 апреля 2017
1530
Полковник Сидоренко: Мне очень повезло – моим экипажем стали герои из 17-й танковой

В бою под Иловайском в августе 2014 года подлинный героизм проявил экипаж украинского танка Т-64 в составе командира - младшего сержанта Сергея Исаева, наводчика Игоря Иванченко и механика-водителя солдата Евгения Мартынюка.

Чтобы оценить, под каким огнем наши воины шли в атаку, стоит посмотреть, в каком состоянии их боевая машина вышла из боя,- пишет журналист Юрий Бутусов.

Боевая группа 3-го батальона Нацгвардии "Донбасс" вместе с танками 17-й танковой бригады (из Днепропетровской области), атаковала в самом городе несколько домов, занятых российскими наемниками.

Бой в городе - это всегда ближние дистанции. Наши бойцы напоролись на стену огня - по ним била минометная батарея, из каждого подвала и с каждой крыши стреляли гранатометы, пулеметы, снайперы. Город постоянно обстреливали гаубицы и реактивные системы залпового огня российских войск. Танкисты били по огневым точкам, штурмовой отряд "Донбасса" под прикрытием танка сумел отбить еще один дом. Большую часть того, чтобы могла получить наша пехота, принял на себя Т-64 сержанта Исаева. Пять попаданий реактивных противотанковых гранат, и сотни попаданий от пуль, в том числе крупнокалиберных снайперских винтовок.

3 апреля 2017
957
Медики на передовой: борьба за жизнь

Після загострення ситуації в Авдіївці в кінці січня цього року фронтовим медикам, як військовим, так і добровольцям, вдалося врятувати сотні життів наших бійців і чимало місцевих. Журналіст "Цензор.НЕТ" поспілкувалася з деякими з них, щоб розповісти, як працюють ці люди, з чим стикаються на передовій і що мотивує їх залишатися в умовах, де вони самі наражаються на велику небезпеку.

Група підсилення медиків 66 військового госпіталю. Стабілізаційний пункт на базі Авдіївської центральної лікарні: Ігор Соболь. Хірург Я старший групи, тому що хтось має бути старшим і приймати на себе весь удар бюрократії. А от стосовно практики, у нас тут старших немає. Ми всі прийшли сюди добровільно, усі підписали контракт. Але в такі місця, як Авдіївка, прямим наказом не посилають, а питають, хто хоче їхати на передову. Ось ми командою, яка працювала в 66 госпіталі в Покровську приїхали сюди як група підсилення, коли почалося загострення.  Укомплектовані ми достатньо і госпіталем, і волонтерами. І нормально співпрацюємо з місцевими лікарями: ми їм помагаємо, вони нам. Не дивлячись на те, що ми стабілізаційний пункт, якщо потрібно, то оперуємо все, що дозволяють умови. Головне для нас, щоб людина звідси поїхала жива, здорова і з подальшою перспективою одужання.

1 2 3 4 56 7 8 9 10

24 мая 2017
больше новостей