Герои АТО
1 2 3 4 5 6 78 9 10
20 июня 2017
1398
Майор Апостол. "Викликаю вогонь на себе"

Указом Президента України № 570 від 5 липня за мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час захисту незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України в ході проведення антитерористичної операції орденом Богдана Хмельницького 3 ступеня був нагороджений заступник командира батальйону однієї з аеромобільних частин ЗС України майор Олег Апостол.

Як розповів начальник штабу цієї частини, офіцер виявив себе під час визволення Миколаївки, що на Донеччині.

— Якщо інші підрозділи частини знаходились навколо цього населеного пункту, то підрозділ під керівництвом Олега чотири рази заходив у місто і штурмував укріпрайон терористів, зокрема промислову зону, ТЕЦ, розташовані неподалік блокпости тощо. Під час таких штурмів одного нашого військовослужбовця було вбито та ще 14 поранено. Попри це, люди йшли в бій і атакували ворога, — зазначив командир.

Фактично група майора викликала вогонь на себе, даючи змогу фахівцям виявити вогневі позиції противника і прицільним та потужним вогнем уразити найбільш небезпечні і броньовані цілі. І з цим завданням підрозділ впорався на «відмінно». Невдовзі над Миколаївкою замайорів синьо-жовтий прапор. Деякі з побратимів хоробрих десантників, на жаль, цього вже не побачили, інші зможуть це зробити лише після лікування. Та завдяки діям таких офіцерів, як майор Олег Апостол, та його підлеглих люди зможуть жити в мирі, під чистим небом і синьо-жовтим прапором.

18 июня 2017
1514
Санінструктор 54 омбр Наталія Хоружа загинула, рятуючи трьох поранених

Вона не тримала на цій війні в руках автомат, а лише поєднувала на передовій роботу медичного працівника та психолога. Але це не зупинило російських окупантів, які обстріляли автомобіль медичної допомоги із пораненими. Санінструктор 54 омбр молодший сержант Наталія Хоружа героїчно загинула, рятуючи трьох поранених військовослужбовців під мінометним обстрілом...

«Наталія була маленькою та тендітною жінкою, проте сміливою людиною з чуйною і доброю душею, відмінним санінструктором, приємним співрозмовником», — пригадують зі сльозами на очах бійці 1 батальйону 54 окремої механізованої бригади. Причому свої почуття не приховують солдати загартовані у важких боях на Донбасі, які бачили загибелі своїх побратимів, знають, що таке страх та відчай. Але саме Наталія Хоружа стала для них справжнім промінчиком світла.

Служити до Збройних Сил України жінка пішла влітку минулого року.

«Чого ти сюди прийшла?» — запитували тоді військові п’ятдесятчетвірки, дивлячись на тендітну Наталю. — «Як ти будеш хлопців витягувати?» Але вона їх заспокоювала: «Не переживайте!» Більше того, викликалася бути санінструктором роти.

16 июня 2017
4429
Ирина Довгань: Три часа, когда я была привязана к столбу, были самыми... легкими

Снимки привязанной к столбу Ирины Довгань, обернутой в украинский флаг, в веночке с желто-голубыми флажочками, в августе 2014 года облетели весь мир. В руках рыдающая женщина держала табличку: "Она убивает наших детей. Агент карателей". Ее, беззащитную, пинали проходящие мимо люди, в нее плевали, ее обзывали. Такому унижению женщину подвергли после нескольких дней плена и избиений. Если бы Ирину не увидели иностранные журналисты, случайно оказавшиеся на месте событий и сделавшие несколько кадров, вполне возможно, пленницу убили бы. После того, как снимок привязанной к столбу женщины появился в американской газете, ее отпустили. Сначала Ирина уехала в Мариуполь, а затем в Киев.

Несмотря на все с ней случившееся, несмотря на издевательства и унижения, Ирину не сломили. В ней столько оптимизма, улыбчивости, доброты и света, что физически ощущаешь, как подпитываешься энергией от Ирины. Она всегда готова помочь, пустить переночевать, накормить и поделиться тем, что есть у нее самой. Хотя после плена долго приходила в себя: «После всего случившегося я месяц была в прострации. Не могла понять, как же жить дальше, где... Понимаете, в Ясиноватой у нас был свой дом, уютный, комфортный. В саду у меня уникальные деревья. Я очень люблю заниматься огородом, цветами. В Ясиноватой меня многие знают. Я была первой женщиной в городе, которая начала ездить за рулем машины. Восемь раз организовала и свозила детей чернобыльцев, которые переехали в наш регион, в Баварию. Всегда была активной. И когда к Донецку подошли украинские военные, начала им помогать. Еще тогда даже не знала, что это называется волонтерством. С единомышленницами готовили еду и возили бойцам. Увидев, что они плохо одеты, собрала деньги и купила форму. Нужны были одеяла и подушки? И это доставила. За все это меня и арестовали».

15 июня 2017
1213
Підполковник Валентин Цигульський: "Сподіваюся, що знову літатиму!"

Це був черговий бойовий виліт пари ударних гвинтокрилів Мі-24 над районом Слов’янська. Несподівано терористи відкрили по них вогонь із ПЗРК та крупнокаліберних кулеметів.

В одній із вертушок, якою пілотував заступник командира окремої бригади армійської авіації з льотної підготовки підполковник Валентин Цигульський, загорілася вантажна кабіна, періодично відмовляло управління…

Палаючий бойовий гвинтокрил падав… Однак екіпаж не здавався, льотчики до останнього намагалися здійснити аварійну посадку.

Досвідченому пілоту підполковнику Цигульському таки вдалося збалансувати машину. Сильний гуркіт та стіна пилу супроводжували грубу посадку літаючої фортеці на фюзеляж. Через потужний удар наш герой зазнав сильних травм та переломів, а його штурман-оператор капітан Сергій Тітаренко через численні пошкодження спини та кінцівок втратив свідомість.

Не гаючи ні хвилини, Валентин Володимирович виліз через блістер (аварійний люк) та спробував витягнути свого товариша. Однак через страшний біль у спині з першого разу йому це не вдалося. (Пізніше він дізнається від лікарів про компресійні переломи двох хребців 7-го та 8-го відділу та інші травми).

14 июня 2017
3037
Старший сержант Козак: Боевик, отстреливший мою ногу, потом нашелся в соцсети

Старший сержант 95-й бригады Сергей Козак пошел воевать на Донбасс в марте 2014 года. Боец выводил разведчиков из окружения террористов, а когда в бою ему оторвало ногу, сложил ее в рюкзак и продолжил воевать. Тот, кто прострелил ему ногу, позже нашел военного в соцсетях.

Об этом рассказал сам боец, историю которого опубликовало Министерство обороны Украины.

"Нашу роту вывели из состава батальона и прикомандировали к АТО. Мы уже не должны стоять на блокпостах или выполнять обычные боевые задания. Наша задача была втихаря захватывать территории, чтобы наши войска установили там блокпост, также вытягивать людей из окружения и тому подобное", - рассказал боец.

По его словам, на одном из заданий он приказал открыть люки БТРов, и это спасло жизнь экипажу, когда боевики попали в машину.

"У нас задачи были такие, что только и жди засады. Хоть 20 июня объявили о перемирии, 22-го нас атаковали. Мы тогда вывозили технику с передовой, которую должны были починить, и тогда попали в засаду - в нашу машину выстрелили. Благодаря тому, что люки были открыты, снаряд не разорвался внутри, а просто пробил БТР насквозь", - отметил воин.

13 июня 2017
1344
Те, що сталося зі мною, - це десь між пеклом і дивом

Вадим Свириденко. Санінструктор 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади, 43 роки.

Втратив стопи та кисті рук у Дебальцевському котлі взимку 2015 року. Бере участь у марафонських забігах та мріє про створення сучасних центрів реабілітації для бійців АТО.

«Я народився у Києві, виріс у звичайній родині. Мама була головною медсестрою, батько працював у видавництві. Ще з дитинства мені дуже подобалися рухливі ігри і спорт. Я обожнював грати у футбол, ходити в ліс, на річку, рибалити. Спорт – невід'ємна частина мого життя, яка дуже допомагає мені і зараз.

Після школи я вступив до медичного училища, вивчився на фельдшера. Далі відслужив строкову службу у прикордонних військах і вступив до Київського національного університету ім. В. Гетьмана, який тоді називали «Нархоз». Потім, зрештою, пішов батьковою стежкою – працював у видавничій сфері, зокрема, продавав рекламні площі у ЗМІ.

Санінструктор

Коли весною 2014 року на Донбасі розгорнулися військові дії, я одразу зрозумів, що мене мобілізують. Повістка надійшла мені влітку того ж року – її просто кинули у поштову скриньку. Це була третя хвиля мобілізації, коли вже стало зрозуміло, що це справжня війна, а не просто АТО. Добре пам’ятаю, як прийшов додому після роботи і батько сказав мені: «Ось повістка».

1 2 3 4 5 6 78 9 10

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( )