Сторонники крымских татар взорвали ЛЭП в Крым, россияне остановили поставки антрацита и материковая Украина имеет все шансы погрузиться во тьму из-за нехватки электроэнергии вслед за полуостровом. К этому власть шла с последовательностью самоубийцы…
Цей невеличкий перелік не зайве було б вивчити стратегам перед тим, як вони зібрались підірвати ЛЕП в Крим. Бо минулорічний досвід принудження Путіним України до миру через зупинку ешелонів антрациту мав би навчити простій послідовності: будь-які перебої з поставкою електроенергії в Крим миттєво стають проблемами України через дефіцит антрациту.
Але зроблено, що зроблено, тому зараз просто констатуємо факт: серед угод на постачання вугілля для ПАТ «Центренерго», укладених держкомпанією в третьому кварталі і оприлюднених у «Віснику держзакупівель», вугілля з Південно-Африканської республіки «важить» лише 7% від усього обсягу контрактів в грошовому вимірі (близько 400 млн грн. з 5,5 млрд).
Вся решта – це вугілля з Росії і зони АТО, яке рухається тільки з дозволу Путіна.
Але це не все, що маєте знати про підготовку України до зими нашою владою. Окрім повністю знехтуваного аспекту національної безпеки (порошенківському міністру енергетики та вуглепрому Демчишину тільки лінивий не вказував на небезпечність вугільної залежності від Путіна і його терористів) є ще й звичайний для «Наших грошей» антикорупційний дискурс.
Мова йде за вкрай таємничі контракти «Укрінтеренерго», уривчасті дані про які оприлюднено у «ВДЗ».
З одного боку державний імпортер за останні півроку домовився з російською «Русснефтедобычей» і гонконгською «Arida Global Ltd» про ввезення 600 тис тонн вугілля за невідомою ціною, але очевидне постачання з Росії. Бо місцями прийому вказані залізничні станції Тополі, Зерново та Козача Лопань, через які в Україну потрапляють саме вантажі з Росії.
З іншого боку «Укрінтеренерго» уклало угоди з «Центренерго» на постачання невідомої кількості вугілля на 770 млн грн.
Тобто в жодному випадку невідома ціна пропущеного через «Укрінтеренерго» вугілля.
Навіщо це приховувати – абсолютно не зрозуміло, бо якщо ціна вугілля була б радикально завищена, то політичні конкуренти Порошенка вже б змішали б його з цим видом палива. Хоча ми й справді ж нічого не знаємо про обсяги поставок.
Зате знаємо хто очолив «Укрітнеренерго» після того, як правоохоронці почали тягати по допитам опереднього директора держкомпанії Володимира Зіневича за минулорічний контракт зі «Steel Mont Trading Ltd» на поставку вугілля з Південно-Африканської республіки. Це було справжнім проривом у боротьбі за незалежність від путінських постачальників, але… Виявилось, що наші домовились з британським посередником про поставку не дуже якісного вугілля по ціні якісного. Цієї маржі на кілька відсотків вистачило Генпрокуратурі, аби відбити тягу «Укрінтеренерго» до контрактів з кимось, окрім Путіна (нинішні угоди на вугілля з ПАР на мізерні суми укладало безпосередньо «Центренерго»).
Отже з березня 2015 року «Укрінтеренерго» очолює генерал-майор служби цивільного захисту Василь Андрієнко. До цього він очолював Черкаський інститут пожежної безпеки, а за часів Януковича був директором Державного департаменту пожежної безпеки.
І це не останній незрозумілий факт про державного трейдера, який закуповує вугілля, а продає за кордон електроенергію.
Також не зрозуміло чому державна компанія напередодні виборів вирішила вести розрахунки через банк «Преміум», наглядову раду якого очолює Сергій Думчев. Цей персонаж за оцінкою експертів витратив найбільше грошей на виборах до Київради і в мери Києва, однак отримав нульовий результат. Таке враження, що він просто витрачав не свої гроші.
Однак завершимо це мереживо незрозумілостей, недомовок та припущень констатацією просто факту: українська влада не зробила нічого, аби зменшити вугільну залежність від Путіна. Питання тут не стільки в тих, хто підірвав ЛЕП до Криму. Бо вони лише прискорили кінець. В районі Нового року Росія завершить будівництво електромагістралі до Крима по дну Керченської протоки. І у Путіна взагалі щезнуть резони постачати антрацит в Україну. Хіба що в обмін на реінтеграцію Донбасу, не кажучи про забуття кримської історії.