Украинский журналист Отар Довженко, комментируя скандал вокруг постановочных фото из зоны АТО, сделанных фотографом Дмитрием Муравским, категорически выступил против любой неправды, даже если она подается в качестве защиты национальных интересов Украины.
Об этом сообщает Апостроф.
Довженко обратил внимание на тот жуткий для него факт, что вдруг открылся целый пласт образованных и интеллигентных людей, чья позиция выглядит следующим образом: "Я позволяю государству говорить мне неправду в интересах национальной безопасности".
Журналист подчеркивает при этом, что, говоря о национальных интересах, нынешние политики под этим понимают свои собственные интересы, ничем не отличаясь в этом от чиновников времен экс-президента Виктора Януковича.
Довженко отмечает, что наивно верить, будто политики, которым разрешили врать про войну, остановятся на этом и не будут говорить неправду в своих интересах в других сферах.
Дискусія про Муравського унаочнила моторошну (для мене) й дуже важливу штуку, значно ширшу за окрему ситуацію з постановочними фотками.
Відкрився цілий пласт людей – освічених, інтелігентних, за всіма ознаками притомних, часто впливових, – які різними словами формулюють одне й те саме:
я дозволяю державі казати мені неправду в інтересах національної безпеки
Якщо вчитатись у цей стейтмент, стає страшно. Було би страшно, навіть якби йшлося про яку-небудь іншу державу, яка дає підстави собі довіряти. Ми ж говоримо про людей, які здебільшого під національними інтересами мають на увазі свої власні. В цьому не відрізняючись від своїх попередників – адже «Харківські угоди», відмова від євроінтеграції, «закони 16 січня» і тому подібні речі завжди виправдовувались саме національними інтересами. Як і фальсифікація виборів на користь зручних і «зрозумілих» владі кандидатів, як і продаж олігархам стратегічних підприємств за копійки, і так далі.
Вірити, що політики, яким урочисто дозволили брехати своєму власному народу «про війну», зупиняться на цьому й не почнуть брехати про інше у своїх інтересах – занадто наївно. Думаю, що справа в тому місці цього стейтменту, де «брехати МЕНІ». Бо люди, які захищають право держави на обман, свідомо чи підсвідомо впевнені, що їх цей обман не зачепить. Вважають себе сильно медіаграмотними, здатними розпізнати маніпуляції. А цільовою аудиторією пропаганди вважають плебс –тих, кого треба розпропагувати й перепропагувати, навернувши на проукраїнськість або ще щось національно-безпекове.
Ню-ню.