Нас зустрічали, як бачите, буже тепло. І не тому, що волонтери прибули не з порожніми руками. Більше їх чекали тому, що в складинках одягу вони привезли мирне життя.
Співоча сотня Help armi відповідала взаємністю – серцем, вкладеним у пісні, привезеними артистами Борисом Севастьяновим, Анастасією Долапчі, Нелею Каблучкою та Владом Воловиковим.
Потім було дуже тепле спілкування за столом під акомпонемент канонади російської артилерії великого калібру, що здалеку гухкала відлунням за вікном. Далі – чеканння обстрілу "градами" (була інформація, що 5 установок РСЗО розвернуто у наш бік), але слава Богу, пронесло. Мабуть, наші контрзаходи допомогли. Бійці стверджують, що останным часом "орки знахабніли", напруження на передовій зростає. Ставлення місцевих за Україну 50 на 50. Хоча це краще ніж раніше. Вже, кажуть хлопці, батьки не заважають підліткам вітати наших бійців помахвми рук, коли український БТР поспішає на передову вулицею містечка.
Батальйон "Миротворець" – підрозділ спецпризначення МВС. Він, озброєний легко, мав би в прифронтовій зоні наводити порядок, але знаходиться в першій лінії. Коли прориваються ворожі диверсійні групи, хлопці працюють на всю котушку. Нам показували трофеї: СПГ, крупнокаліберні кулемети, набої й "Мухи", "віджаті" в "сепарів". Це – заслуга розвідки. Її командира колишнього "афганця", котрого поважають навіть вороги.
Дехто на передовій вже рік. батальйон дивом вирвався з-під Ілловайска, брав участь в інших небезпечних операціях… А тепер кожен день тут, під Горлівкою, обстріли з важкої артилерії. Російські окупантим вже навіть не приховують важкого озброєння. Колишній афганець Петрович каже, що до цього звикннути не просто. Щоб відчути весь жах цього жахіття, каже Петрович, потрібно просто лягти на дно бліндажа і полежати не піднімаючи голови. Тоді все зрозумієш.
Ви навіть не можете уявити як це жити в таких умовах цілісінький рік. А ще без звичайснісіньких благ цивілізації. А вони живуть… І психолог Світлана – жінка воїн.
А потім було проводжання. Я зустрів тут свого земляка з Богуслава, маємо безліч спільних знайомих. Подарував йому свою книгу. Домовилися після війни виїхати на берег нашої древньої Росі й дрбре випити по чарці.
PS. Дехто запитає: чому в міліцеському батальйоні прапори десанту? А тому, що на найнебезпечніших напрямках служать колишні десантники. А потрапили ми в батальйон, хоча і під кінець дня, але на свято – день Десантника.