мнение

Чорнобильські сни Вільчі

19 апреля 2016
6192
Поделиться:

Коли наперодні чорнобильських роковин у Вільчі під вікнами білих котеджів зацвітають абрикоси, сливи та алича, вона нагадує земний рай  серед вмираючих сіл Слобожанщини. Сусіди тоді (не без заздрості) називають селище місцевою Конча-Заспою, у якій як відомо, під Києвом, живуть депутати й товстосуми... Однак, Вільча – селище не для багатих, які, відомо, плачуть знічев’я, а для людей пересічних, чия доля обпалена чорним атомом.

ДРУГА ВІЛЬЧА

Це селище, за околицями Вовчанська прямо посеред рівнини, яка колись була Диким  полем, з’явилося не одразу після аварії на ЧАЕС, а через шість років по катастрофі. Поки у високих партійних кабінетах вирішували, що робити з першою Вільчею, котра знаходилася під боком у реактора, люди працювали на  місцевих підприємствах, ходили з дозиметром по гриби і ягоди, гасили пожежі в довколишніх лісах, допомагали військовим, одягненим в захисний одяг та армійські протигази, дезактивувати голіруч, тобто мити, стіни та дахи будинків й ходили по радіоактивних калюжах... Словом, щодня ковтали смертельні рентгени, поки  ЦК КПРС не наважився на останньому році існування СРСР переселити поліщуків з Київщини у слобожанский степ — усе селище. Опісля у голому полі на сході України закипіла робота.

Другу, слобожанську Вільчу, як засвідчує генеральний план населеного пункту, який висить в кабінеті директора школи й першого переселенця Михайла Величанського замислили з розмахом, як взірцеве селище комуністичного майбутнього. Проектанти його уявили як територію, розграфлену рівненькими заасфальтованими вулицями на тринутники, прямокутники й паралелограми, у яких вписані квадратики білих з усіма комунальними зручностями котеджів — телифонізованих, газифікованих, з водогоном і каналізацією. Щоб вільчани мали роботу, збиралися будувати консервний цех, птахофабрику, баннопральний комбінат, готель... У центрі — палац культури, спорткомпллекс з двома басейнами, церква.

У перші роки незалежності спорудили 750 котеджів і три великі «хати» — амбулаторію, садок, школу – та ще пожежну частину на два авто,- каже ліквідатор аварії, Вільчанський селищний голова Микола Лірський.– На цьому увесь комунізм і закінчився... А незалежна Україна мала вже інші клопоти.

«БАГАТІ» НЕ ПЛАЧУТЬ

Ніна Олександрівна Васьківська (на фото, - авт.) згадує в які хати вони заселялися два десятиліття тому — холодні, з тріщинами в стінах, дахами, що протікали. Будівельники, каже, пропили чимало добра: цемент, цеглу, шифер, асфальт, труби... Усі довколишні села і райцентр мали зиск з того будівництва, а такі як баба Ніна часто вселялися в хати, крізь дірки в дахах було зазирало небо. Однак поліщуки як ті роботящі мурахи, не скаржилися, а взялися наводитии лад у селищі: ремонтували котеджі, призвичаювалися до масних чорноземів (там у них земля була легшою, піщаною) на городах, садили абрикоси та сливи. Садок і школа — лялечки. Через кілька років Вільча стала квітнучим селищем, хоча й проблем залишилося достобіса.

Найголовніша – відсутність бюджетоутворючих підприємств. З трьох будиночків відданих селищною радою під торговий центр, 50 га земллі фермеру в оренду, від Укртелекому, Ощадбанку до місцевої казни капає всього 300 тис грн. А в цілому бюджет – півтора мільйона. Отож сидить Вільча на дотації ось вже більше 20 років, з якої, відомо, ситий не будеш. Звісно, держава, коли випадає кругла як тепер дата, трішки збільшує фінансування, чи депутати приїдуть з подарунками. А між датами життя не в розкошах.

У цьому можна переконатися в амбулаторії сімейного лікаря з дірявим дахом. Тут і лікарі прекрасні, і обладнання сучасне, і стіни не облуплені, а відремонтовані власним коштом. Однак усе враження псують патьоки від дощу — від третього й до першого поверху. Штат амбулаторії «дооптимізовуали» до того, що з медиків залишився завідуючий та ще три медсестри, що працюють на 2,5 ставки. Лікар Микола Прохорчук і прийоми веде, і обстежує пацієнтів на УЗІ, і на визови їздить та за дітьми до року стежить. Медсестри також крутяться як білки в колесі — за себе й акушерку, яку скоротили. І це в чорнобильському селищі, де що не людина то з болячками.

Усі ці проблеми були озвучені на «круглому столі» у Вільчі, куди запросили чиновників Харківської ОДА. Директор департаменту соціального захисту населення Юрій Шпарага вислухавши скарги переселенців та ліквідаторів сказав:«Порятунок потопаючого – справа його рук». Пізніше телефоном Юрій Іванович пояснив мені, що він мав на увазі: пустир – 200 га землі, який свого часу не забудували, його, мовляв, можна засадити фруктовими деревами чи спорудити теплицю або енергетичний об’єкт. Влада, звісно, допоможе ділянці набути відповідного цільового призначення — тільки не сидіть, шукайте інвестора. Тоді будуть кошти на ремонт амбулаторії, здешевлення комунальних послуг. До речі, плати за воду тут скоро сягне 40 грн за один кубічний метр, адже мають систему споруд розраховану на громіздку інфраструктуру з підприємствами, а не лише на хати.

Держава народила кволе, недоношене диття, вважай каліку, і полишила його посеред поля виживати,– каже Микола Лірський.– Тепер нам радять: думайте самі, виживайте як знаєте. Ми й виживали як могли: продавали недобудови, кошти пускали на ремонти доріг, освітлення, яке свого часу будівельники не доробили... Але скільки можна?

У СНАХ І НАЯВУ

Запитайте будь-якого переселенця, що йому сниться, то він вам скаже, що не нинішня котеджна Вільча, яка тоне в білій піні садків, а та перша, де вони народилися: дерев’яна батьківська хата, спориш у дворі й осіннє жовте листя, котре шерхотить під ногами. Така ж вона і на дочорнобильських фото, які експонуватимуть у музеї, що створюється в селищі, аби діти не забували батькіщини. 

Коли ж приїздиш на дідівські могили, то бачиш, що та, перша, Вільча вже вмерла,– говорить голова громадського об’єднання «Чорнобильська пам’ять» Тетяна Семенчук.– Хати порозбирали і продали одразу ж як ми полишили селище, а фундаменти та інший дріб’язок втягує в себе болото, що стає все більшим. Живе там лише кладовище, яке навіть розквітає, коли люди приїздять на гробки.

Слобожанська ж Вільча, на перший погляд, ще нівроку. Усю її у ці квітневі дні можна побачити на городах з сапками та лопатами. Переважна більшість населення живе на пенсію 1400 — 1500 гривень і лише кілька інвалідів-ліквідаторів мають відносно достойні пенсії. 

Паями людей наділяти було ні з чого, двогектарними діляннками також, отож доводиться виживати на тих десяти-двадцяти сотках, які за хатою. Маючи мізер землі, вільчани умудряються тримати курей, кролів, а дехто навіть худобу. У Галини Анатолівни Мерзлової (на фото, - авт.), яку я застав під дощем на городі, в повітці ремигає три дійні корови. Дітей вивчила, зараз онукам допомагає.

Однак і в цієї, слобожанської Вільчі не можна не помітити ознак вимирання. За постчорнобильскі роки у селиші лише ліквідаторів померло близько 60 чоловік, а звичайних переселенців «поселилося на третій Вільчі» – більше 500. Більшість же живих, але вражених атомом, хворі на серцевосудинні, неврологічні захворювання, хвороби суглобів. Більший відсоток, ніж у довколишніх селах людей з онкологічними хворобами. 

Звісно, хати, які звільняються, купують багаті пенсіонери, аби в тиші, біля землі, доживати віку. Вода ж тут з глибинних свердловин цілюща. Сподобалося селище й переселенцям з Донбасу, які прибилися сюди. Напевне, кожен третій тут уже не вільчанин, а заїжджий. Однак не за ними майбутнє. Воно за молоддю, а для неї тут немає роботи. Більшість молодих нащадків поліщуків, вступаючи в харківські виші, вже не повертаються в селище, де бракує робочих місць. Знаю, що ця проблема стосується всіх сіл та селищ України, а не тільки цього, чорнобильського. Однак вони не вмирали так як Вільча. Мені б дуже не хотілося, аби відродившись, вона померла вдруге.

L_Logvynenko.jpg
Леонид ЛОГВИНЕНКО

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Хотите первыми узнавать о главных событиях в Украине - подписывайтесь на наш Telegram-канал



Подтверждено:  
3 532 357 
+12 376
Болеет:  
333 033 
-12 636
Выздоровело:  
3 109 423 
+24 547
Умерло:  
89 901 
+465
Привито:  
13 974 700 
+178 796

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00054192543029785 [2] => 0.18321490287781 )