мнение

Тимчасово невідомі герої

21 апреля 2016
6932
Поделиться:

Донедавна на чорній табличці, прикріпленій до хреста над могилою Володимира Сльоти, було написано слова "Тимчасово невідомий герой України". Напис точнісінько такий як і на шеренгах хрестів, які позначають могили загиблих вояків на цьому кладовищі в сосновому лісі під Старобельськом, що їх доглядають місцеві патріоти.  Завдяки землякам з Теплицького району, що на Вінниччині, ще одного невідомого героя ідентифіковарно, тобто названо по імені. А скільки ще їх залишаються безіменними?

У піщаній сипучій землі під соснами побратимами полеглих було вирито 37 могил для хлопців, які полягли під Айдаром, Лисичанськом, Щастям, де лише за один день 5 вересня загинуло 25 добровольців з батальйону «Айдар». За словами прес-офіцера сектору Дмитра Горбунова, вдалося встановити, кого поховано в 15 могилах і перепоховати хлоців на батьківщині. Шістнадцятий — Володимир Сльота, якого приїхали забирати додому представники громади з Росошанської сільрали Теплицького району та місцева самооборона, аби перепоховати в рідній Кожухівці.

За життя Володимир був звичайнісіньким сільским хлопцем, який рано залишився сиротою. Без батьків та рідні виживав як міг: закінчив ПТУ, працював удома, їздив на заробітки в Київ. Відтоді, коли поїхав до столиці, років десять у Кожухівці не з’являвся. Потім повернувся і заявив, що мусить відновити документи, які згоріли під час сутичок на Майдані, де він стояв у складі сьомої сотні. Сільрада видала потрібні довідки й Володимир знову поїхав до столиці. Думали, знову на заробітки, а виявилося, що добровольцем на війну, яка вже розгоралася на сході.

Про бойові будні Володимира Сльоти  відомо небагато. Майже всі, хто його знав, загинули у тому бою 5 версня  між Веселою горою й містечком Щастя. Тоді дві групи добровольців нарвалися на засаду. Кадирівці з батальйону «Восток», кинуті проти українців, котрі щойно наші звільнили Щастя, були немилосердними. Більшість айдарівців полягло одразу, а той, хто залишився живим, потім позаздрив мертвим. Вцілілих і поранених мучили, різали на шматки, а коли вдоволь натішилися стражданнями, добили. Разом з кадирівцями доколювали й дострілювали живих спецназівці з Санкт-Петербурга. Понівечені тіла спалили. Трупи обгоріли так сильно, що майже нікого з хлопців не можна було впізнати. Ідентифікацію бійців ускладнювало й те, що хлопці пішли воювати добровольцями, а в перші місяці війни ніхто таких до офіційних реєстрів не вносив, та й самі вони один одного знали хіба що за позивними.

Утім колишній волонтер, а нині депутат Вінницької обласної ради і боєць 3-го полку спецназу Василь Сколотяний  Володимира Сльоту, з яким росли в одному селі, навіть обгорілого впізнав. Після строкової хлопці не бачилися років двадцять, а потім раптом зустрілися на Майдані. Опісля Василь допомагав товаришеві відновлювати втрачені докумети. Перед загибеллю Володимира вони випадково здибаються на передовій... Однак державі слів депутата й волонтера Сколотного було замало, чиновники зажадали генетичної експертизи, аби за ДНК встановити особу полеглого. Василь Андрійович стверджує, що це був біг з подоланням бюрократичних перешкод довжинною більше року.

Спочатку вони сподівалися, що процедуру пройдуть на місці й швидко, та з’ясувалося, що в черзі на експертизу чимало полеглих, бо гинули в ті дні воїни десятками. Тоді їм порадили звернутися за допомогою в Дніпропетровську лабораторію, але там також з’явилися свої заковики... Володимир зростав сиротою, мав двоюрідну сестру, однак, за словами тих, хто проводив ддослідження, вона не підходила для ідентифікації ні по материнській, ні по батьківській ліннії. Потім були спроби «витягти» ДНК з Василевих речей з  майдану, які закінчилися невдачею... У мить, коли у Василя Сколотяного та його хлопців і дівчат з самооборони вже опускалися руки, вони дізналися, що, виявляється, можна відкрити кримінальнне провадження у Вінниці в рамках якого ще раз спробувати провести генетичну експертизу. Слідчі обшукала хату Василя, де він перед поїзкою на фронт палив цигарки, знайшли недопалок зі слідами ДНК на ньому. Експерти звірили його з ДНК  людини в могилі, в якій поховали невпізнаного Володимира, й засвідчили співпадіння. Так завдяки неймовірним зусиллям людей, їхній наполегливості, невідомий герой став відомим. Хоча, мабуть, якби не сільська громада, не Василь Сколоттяний з його самообороною, то боєць і досьогодні залишався б невпізнаним. 

До речі, через бюрократичні заковики ще чотири місяці довелося чекати, поки  село змогло забрати тіло й перепоховати земляка на кладовищі. Річ у тім, що згідно з законом тіло передають лише родичам. Знайти їх сліди в архівах, як вимагає закон, важко, адже ті архіви наявні з 1940 року, а Володимирові батьки народилися в тридцяті. Врешті-решт необхідні  папери оформила єдина двоюрідна сестра, предавши громаді право з почестями поховати героя.

Люди гинуть на війні, стають каліками, а складається враження, що державі в особі чиновників вони не потрібний,– каже Сколотний.– Увесь тягар війни, клопоти з впізнанням героїв, допомога калікам на пелечах простих громадян і волонтерів, тоді, як цим повинні займатися відповідні служби.

За словами Росошанського сільського голови Лариси Нагожук, усі клопоти з перепоховання героя, встановлення йому пам’ятника, доглядом за його могилою бере на себе громада, бо чоловік у селі немає рідні. 

...Володимира Сльоту поховали у вівторок у невеличкій Кожухівці там, де поховано ще одного Володимира – Черкасова, бійця-контрактника 3—го полку спецназу, який загинув у бою від кулі снайпера, закривши собою інших. Ще один двадцятирічний студент першого курсу Вінницького політеху Володимир  Муха, який також загинув від кулі снайпера, похований у сусідньому селі також на території росошанської громади. 

Три Володимири, віддані богові війни,–  чи не завелика жертва лише однієї громади аби замирити його?

Усі вони загинули в один день 5 вересня 2014 року, коли після нелюдського артобстрілу кадирівці атакували Веселу Гору під Щастям, а потім пішов російський спецназ добивати поранених - кого кулею, кого ножем. Насамкінець трупи добровольців з батальйону "Айдар" спалили. Тіла обгоріли так, що й не впізнаєш. Встановити особи полеглих було важко ще й тому, що ті добровольці, переважно з майданівців, захищаючи Батьківщину ні в які офіційні списки не записувалися. Щоправда, Сльоту навіть обгорілого впізнав його односельчанин з села Кожухівка, що в Теплицькому районі на Вінниччині, колишній волонтер, а нині спецназівець Василь Сколотяний, однак його свідчень державі було замало, вона вимагала генетичної експертизи, а таких родичів в полеглого не було.

Василь Андрійович більше року шукав вихід зі становища, аж поки міліція не знайшла недопалок у хаті Сльоти. Аналіз довів, що проба ДНК взята з недопалка відповідає ДНК того, хто в могилі. Ще довелося здолати безліч перешкод аби можливість поховання Володимира Сльоти в його рідному селі стала можливою. Завтра громада Росошанської сільради ховатиме тепер відомого героя Володимира Сльоту. До речі, в цьому селі поховано ще двох Володимирів, які віддали своє життя за Україну. З п'яти призваних - троє полеглих - верика плата села за мир.
А скільки ще невідомих героїв лежать в українській землі. Тимчасово невідомих...

L_Logvynenko.jpg
Леонид ЛОГВИНЕНКО

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

Хотите первыми узнавать о главных событиях в Украине - подписывайтесь на наш Telegram-канал



Подтверждено:  
3 532 357 
+12 376
Болеет:  
333 033 
-12 636
Выздоровело:  
3 109 423 
+24 547
Умерло:  
89 901 
+465
Привито:  
13 974 700 
+178 796

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.0006101131439209 [2] => 0.18543696403503 )