статьи

Бессмертные “укры” лейтенанта Шубы

19 февраля 2017
4293
Поделиться:

32-летний харьковчанин, уволившийся из армии незадолго до начала войны, вернулся в ее ряды добровольцем и командовал своим взводом настолько грамотно, что за время службы на линии огня не потерял ни одного подчиненного…

Это произошло в селе Федоровка. Украинцам нужно было выставить свой блокпост на дороге между населенными пунктами Петровское и Перевальск, чтобы перерезать боевикам транспортную артерию. Зашли вглубь территории врага, с четырех сторон выставили «секреты». «Гости» не замедлили: вскоре на дороге появился автобус с людьми, за ним - тентованный КамАЗ.

На посту колонну остановили. Из автобуса вышел офицер в черной форме, с русским триколором на рукаве. Он даже не допускал мысли, что здесь, среди бела дня, могут появиться украинские бойцы ... С вооруженными до зубов «гостями» медлить было нельзя. И украинцы не сплоховали. В живых из российско-террористической банды не осталось почти никого…

Харківський доброволець з «Київської Русі»

32-річний харків’янин Андрій Шуба на фронт пішов добровольцем, хоча до цього був кадровим військовим і відслужив в армії чотирнадцять років. Записався до війська добровольцем, 11 травня 2014 року вже був у «Десні». На той час харківський батальйон тероборони був сформований, а 11-й «Київську Русь» тільки починали набирати. Шуба потрапив до нього. У його лавах і пройшов бойове хрещення.

Сьогодні Андрія Шубу називають серед тих бійців, які творили чудеса на війні. Проте він нічого надзвичайного у своїх вчинках не бачить.

Зізнається, що завжди було страшно. Навіть коли його взвод влітку 2014-го стояв у вже спокійному Слов’янську. Тоді боявся, що по його БТРу поцілять з гранатомета. Того часу далеко не на всіх БТРах стояли протикумулятивні екрани, тож єдине влучення могло перетворити бойову машину на братську могилу. А ще, за словами взводного, було моторошно, коли позицію накривали з «Градів». Звук мінометної міни, що летить, чутно, і є час, щоб сховатися. А ось коли летить снаряд із «Града», то звуку не видає.

26 серпня 2014 року в бою за визволення населеного пункта Федорівка (район Дебальцевого), перебуваючи на передових рубежах бойових дій 11-го батальйону тероборони, лейтенант Шуба організував атаку таким чином, що його бійці увійшли до села практично «на плечах» противника, який відступав. У ході бою вони знищили десятки сепаратистів і велику кількість озброєння та бойової техніки. Потім було Нікішине.

— З 2-го по 25 вересня 2014 року ми тримали оборону на правому фланзі батальйону — на північній околиці цього населеного пункту, — згадує Шуба. — Нас було близько сорока. Коли ставили блокпост, там ще було зовсім спокійно. До нас нерідко підходили місцеві жителі. Здебільшого просили: «Якщо ви вже прийшли, не йдіть, не залишайте нас...». Попри оголошене перемир’я, по нас з чого тільки не гатили: з мінометів, гранатометів, «Градів»... Якось нам по рації передали: «Домовилися, що ніхто не буде стріляти. Найжорсткіша домовленість! Обіцяли виконати». Знаєте, за який час з того боку відкрили вогонь по нашій позиції? За чотири хвилини!

«Шубівці» розуміли, що прорив противника на цьому напрямку відкриває прямий шлях на Дебальцеве і ставить під безпосередню загрозу основні сили батальйону. Тому трималися за кожний сантиметр землі. А ворог наступав, чисельно перевищуючи сили взводу в багато разів, бої тривали по декілька годин щодня. Були знищені десятки терористів, частина з яких — безпосередньо перед окопами взводу. Сепаратисти та російські військові взвод лейтенанта Шуби прозвали «БЕЗСМЕРТНИМИ УКРАМИ». Командир безсмертного взводу, проявивши притаманні йому витримку та холоднокровність, вміння приймати правильні рішення в бою, показав приклад героїзму та зберіг життя своїх підлеглих. Під керівництвом і за особистою участю лейтенанта Шуби був захоплений полонений з дуже важливими документами, що високо оцінило керівництво АТО.

Народний Герой України

— На шахті «Бутовка» ми жодного дня не почувалися в безпеці, — розповідає сержант Олександр Кочура про події лютого-травня 2015 року, коли взвод Андрія Шуби утримував там опорний пункт. — По нас вели вогонь з усіх видів озброєння. Міномети не йшли у жодне порівняння із танками і «САУшками», які регулярно гатили в наш бік із житлових кварталів Донецька та місцевого літовища. Ми ж мали на озброєнні лише стрілецьку зброю. Проте завдяки чітко поставленим командиром завданням не тільки втримали свій опорний пункт, а й спромоглися відбити кілька серйозних атак російських найманців, коли сепаратисти практично впритул підходили до наших позицій.

— Командир розумів, що без живої «картинки» позицій ворога нам довго не протриматися, — розповідає Андрій Федорко. — З цілодобовими «очима» нам допомогли волонтери — передали на опорний пункт сучасний тепловізор, камеру спостереження і квадрокоптер. Вдень ми спостерігали за російськими найманцями за допомогою камери, яку закріпили на височині однієї із металевих труб шахти, а також квадрокоптера, який запускали в тил ворога. Тож мали повну інформацію про «сєпарів», які стояли за кількасот метрів від наших позицій. Вночі за допомогою тепловізора пильно відслідковували дії ДРГ, які неодноразово намагалися впритул наблизитися до наших окопів чи встановити біля них міни.

Сержант Кочура розповідає, що одного разу російські найманці опинилися практично за кілька метрів від наших позицій. Саме тоді він зрозумів, що таке справжнє бойове братерство. Всі тридцять бійців діяли, немов єдиний організм. Захищали не тільки свої сектори обстрілу, а й стежили за флангами, щоб не оголити жодного метра території, яку обороняли. В тому бою російські найманці втратили не одного бійця. Олександр теж не схибив. Тіла загиблих забрали лише за кілька діб, коли українці дали ворогу таку можливість. Відтоді запал противника серйозно вщух.

Нікішине, Чорнухине, Дебальцеве, шахта «Бутовка» поблизу Донецька... Всі ці гарячі точки АТО пройшов командир взводу 11-го батальйону територіальної оборони «Київська Русь» Андрій Шуба. Держава високо оцінила героїзм офіцера — Указом Президента України безстрашного українця нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. А в лютому 2016 року легендарний комвзводу у Полтаві отримав ще одну нагороду — орден «Народний Герой України». Разом із Андрієм у залі були його мама та дружина.

— Мій синочок, щоб у мене трошечки менше було сивини, говорив, навіть коли я чула постріли у трубку: «У нас все добре!», — ділилася спогадами мама Андрія. — Я щаслива, що народ визнав мого сина героєм. І що про його «безсмертний взвод», де не було жодного загиблого бійця, пам’ятають.

Юрій КУЗНЕЦОВ. Військо України


комментарии

23 ноября 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00050187110900879 [2] => 0.043362855911255 )