статьи

Він не міг вчинити інакше…

26 мая 2017
6440
Поделиться:

Це була, напевно, найдраматичніша сцена з усіх фото- та відеокадрів, знятих протягом останніх років на церемоніях поховання військовослужбовців і правоохоронців, що полягли в боях із сепаратистами на сході країни. Старенький дідусь у кітелі радянського Військово-Морського флоту з численними нагородами над труною свого онука, 23-річного офіцера Національної гвардії України, що загинув на Донеччині, зі сльозами на очах висловив те, що, мабуть, давно повинні були сказати ветерани Другої Світової, проклинаючи нинішню «неоголошену війну» і тих, хто її спровокував, зокрема – особисто президента Росії  Путіна…

Життя командира взводу запорізького з’єднання НГУ молодшого лейтенанта Івана Гутніка-Залужного обірвалось у ніч на 10 серпня 2014 року внаслідок ворожого нападу на позиції сил АТО поблизу районного центру Амвросіївки.

Група терористів спробувала оточити й захопити блокпост, вочевидь, намагаючись прорватись у бік українсько-російського кордону.

Але бойовикам не вдалося захопити гвардійців зненацька: пересування ворога було виявлене завдяки тепловізору, який напередодні передали воїнам Нацгвардії волонтери з міста Мелітополя…

Спалахнув запеклий бій, перебіг і підсумок якого визначили грамотні дії командира підрозділу НГУ: зазнавши втрат, терорис ти змушені були тікати.

На жаль, ціною цієї перемоги стало життя Івана Вікторовича – він був єдиним із гарнізону блокпоста, хто не вберігся від ворожих куль, які влучили йому в шию та спину, пройшовши між пластинами бронежилета.

Бойові побратими намагалися врятувати життя хороброго офіцера, доставивши його до лікарні, але зусилля медиків виявилися марними.

Іван Гутнік-Залужний народився й виріс у Запоріжжі, він закінчив Запорізький інститут економіки та інформаційних технологій, здобувши диплом магістра і звання офіцера запасу, працював начальником виробничо-технічного відділу приватного підприємства, що займалося будівельними й монтажними роботами.

У квітні 2014 р. був мобілізований на військову службу до Національної гвардії України, проте, за словами однополчан, Іван Вікторович став до лав гвардійців цілком свідомо – фактично, як доброволець – і з перших днів рвався «на фронт».

«Він був патріотом, дуже хотів потрапити в зону АТО, прагнув у всьому бути першим і найкращим. Хороша людина – розумна, дружелюбна, товариська, позитивна, приємна. Займався спортом, вів здоровий спосіб життя», – згадує про підлеглого командир роти капітан Денис Бестужев.

Молодий офіцер доклав чимало зусиль для координації роботи громадських активістів щодо збирання матеріальної допомоги для свого підрозділу, за допомогою соціальних мереж організувавши «народне» постачання засобів захисту та зв’язку й іншого спорядження.

Ця діяльність тривала й після того, як 27 липня Іван Вікторович був направлений на схід України – остання посилка, яку за допомогою волонтерів передала йому його мати, Галина Іванівна, містила взуття для всього взводу…

Він був єдиним сином у матері й не встиг створити родину – як повідомили його друзі, Іван вирішив відкласти призначене на 7 червня весілля: він вважав своїм обов’язком спочатку захищати Батьківщину…

Наказом командувача НГУ молодшому лейтенанту Івану Гутніку-Залужному посмертно присвоєно чергове військове звання «лейтенант».

У панахиді й церемонії поховання відважного офіцера, що відбулася на Правобережному (Осипенковському) кладовищі Запоріжжя, разом із його родичами й однополчанами взяли участь сотні земляків, зокрема представники керівництва області й міста.

Саме тут пролунали гіркі, сповнені відчаю слова 96-річного дідуся полеглого гвардійця, кавалера кількох бойових орденів полковника у відставці Івана Залужного – фронтовика, який у «рокові-сорокові» із боями пройшов від Москви до Варшави, а потім ще й брав участь у війні з Японією, у минулому – активіста радянського Комітету ветеранів війни.

Він зазначив: Іван був вихований на любові до Батьківщини й рідного міста, тому він не міг вчинити інакше.

Справжнім криком душі, страшним набатом на весь інформаційний простір колишнього Радянського Союзу пролунало звернення Івана Онікійовича: «Я хочу, щоб почули мій голос ветерани Великої Вітчизняної війни в Росії. Мої друзі, мої побратими – нас уже мало залишилося, але якщо ви мене почуєте, то зверніться нарешті до Путіна! Що ти робиш?! Чого тобі мало? Ви Крим взяли – мало?.. Тобі ще Донецьк потрібен? Луганськ потрібен? Уся Україна потрібна? Ви ж кров ллєте! Дорогі мої друзі, ветерани Росії, ми ж ділили хліб навпіл, ми цигарку курили одну на двадцятьох, ми один одного захищали в окопах! А тепер завдяки Путіну, дорогі ветерани-росіяни, – посилають ваших онуків убивати наших онуків. Мого онука вбили…».

Дай Бог, щоб ці слова почули в сусідній державі, особливо – за стінами Московського Кремля!

28 травня в запорізькій гімназії № 50 під час останнього дзвоника відкрили меморіальну дошку на честь лейтенанта Івана Гутніка-Залужного, бійця Нацгвардії, який загинув у бою під Амвросіївкою 10 серпня 2014 року. З 1999 по 2008 рік Іван навчався у п’ятдесятій школі. На відкритті меморіальної дошки, окрім учителів і школярів, були присутні товариші по службі Івана Гутніка-Залужного, військові, що повернулися з АТО, а також керівництво регіону.

Зокрема заступник голови спілки ветеранів АТО міста Запоріжжя Андрій Дячко, зазначив:

- Цього року ми першу весну зустрічаємо без нашого побратима Вані. Ми не має права про нього забувати. Тому що пам’ять про людину продовжує її життя.  

Іван Гутнік-Залужний — онук всесвітньо-відомого запорізького ветерана Івана Залужного, звернення якого до президента Росії зібрало на Youtube більше 200 тисяч переглядів, та привернуло до ветерана увагу світо  вих ЗМІ. Зокрема, французька Le Monde вийшла з фотографією Івана Залужного на обкладинці. Також до дня перемоги відомий український режисер Олесь Санін, автор фільмів “Мамай” та “Поводир”, зняв ролик за участю Івана Оникійовича.

За матеріалами Іменем закону, Громадське

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

23 апреля 2019
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00041818618774414 [2] => 0.052747011184692 )