статьи

В июне на войне в Донбассе погибли 27 бойцов АТО

11 июля 2017
2644
Поделиться:

Без жертв для українських сил минуло тільки 1 червня. Обстріли українських позицій поновилися відразу після перемир'я (до міжнародного дня захисту прав дітей).

До переліку включено керівника відділу Департаменту контррозвідки СБУ, полковника Юрія Возного та командира 10-го ОЗСпП ГУР МО України, генерал-майора Максима Шаповала, які загинули 27 червня внаслідок вибухів автівок у різних частинах країни. Оскільки обидва теракти були пов'язані з професійною діяльністю щодо протидії ворогу, Цензор.НЕТ вважає за доцільне зарахувати їх до бойових втрат.

Цензор.НЕТ відомо про 27 загибих героїв. Наймолодший із загиблих у боях мав 20 років, найстарший - 58. Список не є остаточним.

1. Василь Васильович Бурачук (позивний Комод), сержант, командир відділення 30-ї ОМБр.

2 червня у районі Волновахи на Донеччині воїна застрелив снайпер. Коли розпочався мінометний обстріл, під прикриттям якого противник атакував зі стрілецької зброї та АГС, Василь з товаришами вступили у бій. Василь вибіг з бліндажу, щоб зайняти зручну позицію для бою, і в цей момент у шию влучила куля снайпера.

На сторінці 30-ї бригади у Фейсбуку детально описано останній для Василя бій:

"Свист "стодвадцяток" загнав хлопців у бліндажі, залишилися самі спостерігачі. Вася - командир відділення, тільки прийшов з поста, як снаряди почали лягати поблизу його позицій. Зазвичай, під прикриттям таких обстрілів починають лізти невгамовні "орки", так сталося і цього разу. "До бою!!!" - дав команду сержант Бурачук Василь, побачивши ворожу диверсійну групу. Почала ляскотіти "стрілкотня", працював ворожий АГС та чулися поодинокі постріли снайпера. Повітря стало сивим, запахло порохом - це наші дають відсіч. Комод зрозумів що треба зайняти зручну позицію для ефективного керування боєм. Як завжди в бронежилеті та касці (незалежно від того, чи було гаряче, чи велось тихе рутинне спостереження Василь завжди відповідально ставився до засобів захисту, що вимагав і від своїх підлеглих) він стрімко вибігав з бліндажа. Так було раніше і так мало бути цього разу. Втім, бій продовжувався вже без нього: ворожа куля влучила в незахищене місце - в шию. Загинув наш побратим одразу".

Народився Василь 18 травня 1994 року на Буковині. З 2001 року мешкав у селі Журавка Городищенського району Черкаської області.

На строкову службу був призваний у травні 2015, а вже 30 вересня підписав контракт.

У свої 23 роки Василь вже мав власну сім'ю. Крім цивільної дружини та доньки у воїна залишились батьки та дві молодші сестри.

2. Михайло Олександрович Кобець, Матрос 701-го ОБМП (Маріуполь) 36-ї ОБрМП.

3 червня отримав тяжке осколкове поранення внаслідок артилерійського обстрілу на Маріупольському напрямку, поблизу села Чермалик (Волноваський район, Донецька область). Під час транспортування до шпиталю помер від втрати крові.

Командир роти морської піхоти Олег Остапенко на похороні у коментарі міському порталу "Город" сказав, що Михайло загинув від зброї, котра заборонена до використання у цивілізованому світі женевською конвенцією:

"Це була 122-мм ствольна артилерія із боєприпасами, які вибухають у повітрі. Так звана шрапнель. Після першого, як ми кажемо, приходу другий військовослужбовець зразу вискочив з бліндажу і по траншеї почав стягувати його вниз і надавати первинну медичну допомогу. Але, на жаль, Михайло миттєво загинув. Що й підтвердила експертиза".

За день до своєї смерті хлопець врятував життя кільком побратимам.

"У Михайла був дуже гарний слух. Перед приходом він крикнув: "Міна", і всі встигли сховатися в укриття, і цим спас життя трьом солдатам", - розповів Вадим Жданов, головний сержант взводу.

21-річний хлопець родом з Чернігівщини – з села Білошицька Слобода Корюківського району. Тут він прийшов на світ 23 червня 1995-го. Тут і був похований 7 червня 2017-го. Жителі довколишніх сіл зустрічали тіло воїна, зупиняючи катафалк, щоб віддати Михайлу останню шану.

На строкову службу Кобець був призваний 4 листопада 2015 року. Згодом підписав контракт.

Хлопець із багатодітної сім'ї. У Михайла залишилися мати, вітчим та четверо молодших братів.

3. Тарас Миколайович Белоцький, боєць 146-го окремого ремонтно-відновлювального полку, в/ч А2562.

Загинув 7 червня (за іншими даними – 6 червня) від кульового поранення під час виконання військового обов'язку поблизу села Жолобок Попаснянського району Луганської області.

У березні 2015-го по квітень 2016-го був мобілізований. В АТО Тарас служив навідником у 14-й бригаді. У жовтні 2016-го підписав контракт зі ЗСУ.

Тарас прийшов на світ 6 червня 1979 року в Рівному. Навчався у 18-й школі, закінчив автотранспортний технікум та економіко-гуманітарний інститут. 1998 року закінчив Рівненський державний автотранспортний технікум за спеціальністю "Технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів", 2003 року — Міжнародний університет "Рівненський економіко-гуманітарний інститут" за спеціальністю "Фінанси".

До служби в армії працював у Головному управлінні статистики у Рівненській області. Був майстром спорту з карате.

Тіло відправили до Рівного зі Станиці Луганської. Похований на кладовищі "Нове" м. Рівне.

4. Анатолій Миколайович Потєхін, капітан, старший офіцер відділення спеціального призначення 12-го ОМПБ "Київ" 72-ї ОМБр.

7 червня загинув під час виконання бойового завдання в районі Авдіївки - між с. Кам'янка та окупованим с. Крута Балка (Ясинуватський район, Донецька область). Потєхін як командир розвідгрупи йшов першим і підірвався на вибуховому пристрої з "розтяжкою", від осколкового поранення у голову помер на місці.

Анатолій народився 6 січня 1969 року на Вінниччині. Мешкав у с. Висока Піч, Житомирський район на Житомирщині, де було військове містечко. В останню путь воїна провели тут же, у Високій Печі.

Закінчив Київське вище загальновійськове командне училище, служив у ЗСУ у 1990-х командиром розвідроти житомирської військової частини, з того часу мешкав у с. Висока Піч. Після виходу у відставку займався підприємництвом (ПП "ЧІГ"), перевезеннями. Грав у сільській футбольній команді, представник ФК "Пак-Трейд" (с. Висока Піч), громадський активіст.

Після початку російської агресії став волонтером. У лютому 2017 року прийшов у 12-й батальйон.

У Анатолія залишилась дружина та двоє дітей, 20-річна донька й 11-річний син.

5. Володимир Михайлович Лайков, старший солдат, кулеметник 93-ї ОМБр.

Воїн пішов з життя 7 червня, захищаючи Батьківщину. Володимир разом з побратимами, тримав оборону на взводному опорному пункті поблизу села Жолобок (Попаснянський район) Луганської області, в районі траси "Бахмутка". Ворожі війська, намагаючись розширити свій плацдарм біля Жолобка, після безуспішної спроби прориву позиції бригади, відкрили вогонь з артилерії, танків та мінометів. Внаслідок тривалого та інтенсивного обстрілу Володимир загинув, ще 8 бійців дістали поранень.

"Не в нашій владі змінити те, що вже сталося... Але ми ніколи не забудемо, що зробив наш хоробрий воїн. Для нас, живих, найкращий спосіб вшанувати пам'ять полеглого героя – присвятити себе з подвоєною силою та відданістю завершенню тієї справи, якою він так благородно займався, за яку він воював і за яку з честю загинув, віддавши все, що міг. Його смерть не буде марною, й наш народ, наша Україна звільниться від окупантів, захистить свободу й право на гідне життя. Слава Україні! Герою Слава!" - зазначив командир 93-ї ОМБр полковник Владислав Клочков.

Лайков мав 31 рік. Народився 8 жовтня 1985, Голубівка (Новомосковський район) Дніпропетровської область. Його не дочекалися батьки та сестра.

6. Михайло Васильович Березка, солдат, механік-водій 3-го батальйону 24-ї ОМБр.

20-річний воїн загинув 8 червня близько 13:10 внаслідок мінометного обстрілу позиції бригади поблизу с. Катеринівка (Попаснянський район) Луганської області. Прийнявши на себе усю ударну хвилю від міни боєць урятував життя своєму побратиму.

З'явився на світ 17 жовтня 1996 року у Бринці-Церковні Жидачівського району Львівщини. Тут його і поховали.

У серпні 2016 року, тоді ще 19-річний Михайло вступив на військову службу за контрактом. Бійці, віком до 21 року писали рапорти де б хотіли служити: у ппд (пункті постійно дислокації) чи на фронті. Березка зголосився захищати Україну на передовій..

"Він був готовий до цього. Юнацького максималізму у ньому вистачало, але до бою він рвався", - розповів командир роти Захар.

"Мішка ніяк не любив берці. Завжди ходив у кросівках, черевиках. Найбільше, чомусь, любив у гумових чоботях ходити. Через те, що постійно біля машин, то будь-яка форма у нього за кілька днів ставала чорною, схожою на робу, - додав Захар. - Він був простим, товариським хлопцем. Не всі і не завжди його розуміли (зважаючи на його вік), але дружили з Мішкою всі. Він ніколи ні на що не скаржився. На мої зауваження завжди реагував спокійно і неухильно виконував".

Батько помер кілька років тому, залишились мати і сестра.

7. Ілля Олександрович Кириченко, помічник гранатометника 93-ї ОМБр.

10 червня близько 21:30 на опорному пункті поблизу села Кримське (Новоайдарський район) на Луганщині, під час затишшя, Ілля піднявся до брустверу, аби оглянути периметр, і в цей час почався черговий мінометний обстріл. Ілля зазнав поранення, не сумісного з життям.

Народився 30 березня 1988 року у місті Жовті Води Дніпропетровської області. Похований на малій батьківщині.

Закінчив Севастопольський національний університет ядерної енергії та промисловості. Працював головним інспектором з радіаційної безпеки Державній екологічній інспекції у Жовтих Водах. Після того їздив до Європи на заробітки.

У лютому 2017 року вступив на військову службу за контрактом, 13 травня поїхав у зону АТО.

Повернувшись з заробітків, Ілля спробував відновитись на колишній посаді у Державній екологічній інспекції. За словами батьків, його попросили зачекати місяць. Але чекати довелося набагато довше.

"Він почекав кілька місяців, а потім прийшов щасливий, обняв мене і сказав: тато, я підписав контракт. Сказав, що потрібно захищати Батьківщину, нас - батьків", - розповів батько воїна.

На момент загибелі знаходився в АТО лише місяць.

У воїна залишились батьки і молодший брат.

8. Віталій Вікторович Звездогляд, воїн 10-го ОМПБ "Полісся" 59-ї ОМПБр.

Загинув 10 червня від вибуху міни разом з двома побратимами. Три години українські захисники відбивали атаку ворога, що використовував заборонене озброєння. Зупинивши наступ російсько-терористичних військ поблизу с. Павлопіль (Волноваський район, Донецька область). Після затишшя до окопів несподівано прилетіла міна. Звездогляд перебував на передовій позиції та отримав смертельне поранення.

Волонтери з гіркотою нагадували, що саме у час смерті бійців та їхнього подвигу у Києві на Хрещатику починалася святкова програма до відкриття безвізового режиму з країнами ЄС.

Народився 12 серпня 1992 року на Уманщині - в селі Косенівка. Закінчив Уманський професійний ліцей, заочно навчався в Тальнівському будівельно-економічному коледжі. У 2011—2012-х проходив строкову службу у в/ч 3009 Внутрішніх військ у Сімферополі, після чого завершив навчання в коледжі.

У лютому 2014 року вступив на контрактну службу до 222-го ЦАББ, в/ч А1588. З 2015-го ніс службу в зоні АТО у складі 59-ї ОМПБр.

У Віталія залишились батьки та молодша сестра.

9. Сергій Петрович Горо, молодший сержант, розвідник-кулеметник розвідувальної роти 74-го ОРБ, в/ч В0136.

Віддав життя 10 червня (через 6 днів після підписання контракту) близько 21:00 у зоні АТО, внаслідок прямого влучання ворожої міни у бліндаж поблизу Павлополя Волноваського району на Донеччині.

Горо народився 9 жовтня 1981 року у Молдові - в Кетросу (Аненій-Нойський район). Мешкав у с. Зелений Подгорностаївського району, що на Херсонщині, тут і похований.

З квітня 2005 по серпень 2006 служив за контрактом у 79-ій аеромобільній бригаді. В липні 2015 року був мобілізований, з вересня 2015 по жовтень 2016 ніс службу в 74-му ОРБ. Брав участь у бойових діях у зоні АТО.

У серпні 2016 року відзначений Почесним нагрудним знаком начальника Генерального штабу – Головнокомандувача Збройних Сил України "За взірцевість у військовій службі" ІІ ступеня.

4 червня 2017-го знову підписав контракт.

У Сергія залишились батьки, дружина та дві доньки.

10. Анатолій Олександрович Довгаль, розвідник-кулеметник розвідувальної роти 74-го ОРБ, в/ч В0136.

Загинув 10 червня разом з Горо та Звездоглядом від розриву міни внаслідок обстрілу позицій в зоні АТО.

Мав 58 років. Мешкав у с. Перемога (Дніпровський район) Дніпропетровська область. Тут 13 червня воїна провели в останню путь.

11. Євген Андрійович Яловець, старший сержант, кодувальник 10-го ОМПБ "Полісся" 59-ї ОМПБр.

Воїн загинув 11 червня о 16:25 поблизу с. Павлопіль (Волноваський район, Донецька область). Авто, в якому перебував Євген, потрапило під обстріл ПТКР.

Народився 11 травня 1989 року в с. Созонівка (Кіровоградський район) на Кіровоградщині. Похований на Алеї Слави Рівнянського кладовища м. Кропивницького

Закінчив Кіровоградський професійний ліцей №2, після строкової служби в армії працював у ПАТ "Гідросила" верстатником. У березні 2014 року призваний за мобілізацією до Кіровоградського об'єднаного міського комісаріату, у вересні 2015 року переведений до районного військкомату на посаду начальника служби захисту інформації.

11 березня 2017 підписав контракт і поїхав до базового табору в/ч пп В4050 з подальшим направленням у зону АТО.

На Євгена чекали батьки.

12. Юрій Васильович Сорока, старший солдат, командир відділення взводу технічного забезпечення 59-ї ОМПБр.

Загинув 11 червня під час обстрілу поблизу с. Кальчик (Нікольський район Донецька область). Під обстріл потрапив автомобіль, в якому перебував Юрій.

Прийшов на світ 4 листопада 1974 року в с. Гмирянка (Ічнянський район Чернігівська область). Тут і похований.

Рано осиротів. До 14 років виховувався у Городнянській школі-інтернаті. Працював різноробочим у колгоспі в Гмирянці. Після проходження строкової військової служби переїхав у село Озерне (Веселівський район) Запорізької області, останні роки мешкав із сім'єю на Херсонщині.

На фронт пішов добровольцем у 2014 році. Контракт підписав 2016-го.

У Юрія залишилась сестра на Чернігівщині.

13. Олег Майстришин, військовослужбовець 30-ї ОМБр.

Загинув 12 червня внаслідок артилерійського обстрілу у Волноваському районі (Донецька область). 152-мм снаряд влучив у розташування підрозділу. Воїну відірвало обидві ноги, від поранень він помер. Воїн загинув в останній день перебування Олега на ротації у зоні бойових дій. Чоловік планував йти у відпустку. Але їхній загін потрапив під ворожий артобстріл.

Мав 44 роки. Походив з с. Підгірне (Старокостянтинівський район) Хмельницької області. Похований в там же.

У Олега лишилися мати й син.

14. Микола Миколайович Гайдук, старший солдат, військовослужбовець 43-го ОМПБ "Патріот" 53-ї ОМБр.

Загинув 13 червня близько 23:15  внаслідок артилерійського обстрілу поблизу смт Луганське (Бахмутський район Донецька область). Микола заводив своїх побратимів в укриття і рятував їхні життя. А своє віддав.

Народився 9 грудня 1974 року в Нікополі на Дніпропетровщині. Після прощання у Дніпрі похований на Алеї Слави міського кладовища Нікополя. Через втрату 14 і 15 червня у Нікополі були оголошені днями жалоби.

На фронт пішов добровольцем у 2014 році. Після повернення додому займався волонтерством, підписав контракт і знову вирушив на передову.

Був майстром спорту з кікбоксингу, громадським діячем. Очолював "Асоціацію учасників бойових дій Нікопольщини".

Воїна чекали мати, брат, дружина та двоє синів.

15. Євген Вікторович Сарнавський (Юджин), капітан, командир інженерно-саперної роти 72-ї ОМБр.

Виконуючи розмінування поблизу Новоселівки, 8 червня, Євген отримав важкі поранення. Тиждень лікарі боролися за його життя, але 15 червня, так і не приходячи до тями, він пішов з життя у лікарні імені Мечникова в м. Дніпро.

Народився 14 вересня 1989 р. в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. В 2006-му закінчив Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. Мешкав з дружиною у м. Біла Церква, де служив у 72-й бригаді.

На війні з 2014 року. Займався розмінуванням поблизу Волновахи, в Гранітному, Авдіївці та довколишніх прифронтових селах. Завдяки його роботі було врятовано багато життів.

Я покладав на Євгена великі сподівання, але, на жаль, ворожа міна обірвала його високий політ. Він був дуже хорошим воїном і ніколи не ховався за спинами своїх підлеглих", - попрощався зі своїм бойовим побратимом командир бригади полковник Андрій Соколов.

З воїном-захисником попрощались на Майдані у Києві біля стели Героям Небесної Сотні. Похований на Алеї слави центрального кладовища Білої Церкви.

В Євгена залишилась мама та вагітна дружина.

16. Сергій Олександрович Яремчук, сержант, десантник, військовослужбовець (підрозділ не уточнюють).

Його життя обірвало кульове поранення, яке воїн отримав 15 червня під час бою між селищами Талаківка та Гнутове в Донецькій області.

Народився 15 квітня 1977-го у Калинівці Вінницької області. Похований на центральному кладовищі Калинівки.

2014 року пішов на фронт добровольцем, у 2015 вступив на військову службу за контрактом.

У Сергія залишились дружина та неповнолітня донька.

17. Михайло Васильович Мочернюк, старший солдат, механік-водій 93-ї ОМБр.

Загинув 16 червня від кулі снайпера. Близько 4:20 спостережний пост поблизу смт Новотошківське (Новоайдарський район Луганська область) був обстріляний ворожим снайпером з напрямку Голубівського. Михайло дістав смертельне поранення кулею калібру 12,7 мм.

Михайло народився 27 серпня 1974 року в с. Борівське (Шевченківський район) на Харківщині.

"Мочернюка не зміг врятувати бронежилет: він отримав поранення, не сумісне з життям", - написали на сторінці бригади у Фейсбуку. - Михайло був чудовим механіком-водієм, відповідальним та хоробрим воїном, надійним товаришем".

18. Андрій Зенонович Луців, Доброволець 8-го окремого батальйону "Аратта" УДА.


Луців (ліворуч) загинув разом з другом Іваником (праворуч)

Загинув 21 червня у бою поблизу м. Авдіївка (Донецька область), внаслідок прямого влучення ворожого танку. Тоді загинули двоє бійців УДА, ще двоє дістали чисельних осколкових поранень та опіків.

"Хлопці билися до останнього. До останнього світлої пам'яті мій побратим, Андрій Луців, якого зараз будемо хоронити, тримав в руках кулемет. Хоча виїхав танк, він стріляв по танку з кулемета. Хлопці були надзвичайно відважні, виховані у патріотичному дусі. Це були справжні патріоти нашої держави, бійці УДА, які добровольцями пішли на фронт. Їм не було потрібно ані грошей, ані нагород, ані пільг, яких ми на сьогодні не маємо, хоч воюємо з 2014 року", - сказав командир групи УДА Руслан (Єгер) Щерба.

Народився Андрій 11 грудня 1978 року в Бориславі на Львівщині. Після прощання у Львові похований в Бориславі.

До війни працював таксистом, працював в охороні. Активний учасник Революції Гідності.

Залишилась дружина та донька.

19. Володимир Васильович Іваник (Фофа, Ірокез), доброволець 8-го окремого батальйону "Аратта" УДА.

Загинув в одному бою разом з другом і побратимом Андрієм Луцівом поблизу Авдіївки (Донецька область), внаслідок прямого влучення ворожого танку.

"За півгодини до початку його останнього бою ми розмовляли і він казав мені, що відчуває, що загине на війні. Він був воїном, таким було його життя. Я пишаюся, що маю такого друга. А його батьки мають пишатися, що їхній син був таким", - розповів gazeta.ua побратим розвідник Метис.

Народився 28 березня 1987 року в м. Стебник Львівської області. Мешкав у Бориславі на Львівщині.

До війни був будівельником, займався декоративною штукатуркою. Службу в армії проходив у президентському полку. Працював на будівництві у Києві. Активний учасник Революції Гідності. Володимир Іваник та Андрій Луців були товаришами, разом пішли на фронт, воювали у Пісках та Донецькому аеропорті, в Широкиному.

Мав три ротації в зону АТО. На останню приїхав за два тижні до фатального бою.

Залишилися батьки, брат, дружина та маленький син.

20. Микола Васильович Стариковський, військовослужбовець ЗСУ (підрозділ не уточнено, ймовірно, 43-й ОМПБ).

Обставини смерті вояка не уточнені. Загинув 22 червня. За даними прес-центру штабу АТО, 22 червня поблизу селища Луганське на Світлодарській дузі у результаті підриву на вибуховому пристрої один український військовослужбовець отримав важкі поранення, від яких згодом помер у лікарні.

Походив з Харківщини.

21. Олексій Васильович Іщук, військовослужбовець 8-го полку спецпризначення.

Загинув у ніч на 24 червня від мінно-вибухової травми під час виконання бойового завдання на Луганщині, підірвавшись на міні. Похований в с. Заслучне.

На момент загибелі мав 27 років. Хлопець був мобілізований 20 червня 2014-го.

Залишились батьки та молодший брат. У молодшого брата Олексія саме 24 червня був випускний у школі. Побратими згадували: "Льоха ще розказував, що свій білий костюм дав брату на випускний. Бо, мовляв, йому він і так не треба, все форма і форма, немає куди костюми носити".

22. Василь Михайлович Лаврись, сержант військової служби за контрактом, військовослужбовець 8-го полку спецпризначення.

Загинув разом з Іщуком у ніч на 24 червня під час виконання бойового завдання на Луганщині, підірвавшись на міні.

Народився 1988 року у місті Стрий Львівської області. Після прощання у Львові похований у Стрию.

Василя разом з Олексієм Іщуком призвали на службу по мобілізації 20 червня 2014-го. Брав участь в обороні Донецького та Луганського аеропортів, воював у районі Лутугиного. Після демобілізації Василь працював на кондитерській фабриці у Хмельницькому. Згодом повернувся на фронт. Загалом Лаврись мав 7 ротацій у зону АТО, кожна по 2-3 місяці.

Страшина розповідає, що Василь був і з підвищеним відчуттям справедливості. Завжди робив те, що йому казали.

23. Ігор Антонович Штуник, молодший сержант, стрілець-зенітник 3-го зенітного ракетного відділення 2-го зенітного ракетного взводу 1-ї зенітної ракетної батареї зенітного ракетно-артилерійського дивізіону 14-ї ОМБр.

Загинув 26 червня у Луганській області, обставини не уточнено.

Народився 1972 року у селі Скородинці Чортківського району. Похований там же.

Контракт на військову службу підписав влітку 2016 року.

У Ігоря залишились дві доньки.

24. Максим Михайлович Шаповал, генерал-майор (посмертно), командир 10-го ОЗСпП ГУР МО України.

Загинув 27 червня у Києві. Близько 8:10 у Солом'янському районі столиці стався потужний вибух автомобіля Mercedes-Benz (під час руху), на перехресті вулиць Солом'янської і Механізаторів, неподалік будівлі ВККС України. В авто знаходився Шаповал. Від вибуху дістали осколкові поранення двоє киян, молода жінка і 71-річний чоловік. Подію кваліфіковано як терористичний акт.

 Цього ж дня сталося інше вбивство українського полковника. На Донетчині було підірвано авто керівника відділу Департаменту контррозвідки СБУ Юрія Возного. Міністр оборони Степан Полторак заявив, що спецслужби Росії вбивають українських силовиків, які займаються протидією агресії РФ.

З Максимом попрощались у Будинку офіцерів, на прощанні був присутній Президент України та інші лідери держави. Похований на Байковому кладовищі Києва. Шаповалу посмертно присвоєно звання генерал-майора.

Шаповал народився 6 липня 1978, Вінниця (мкр Вишенька) в сім'ї льотчика. Був єдиним сином, рано втратив батька. Завершив Військовий інститут НТУУ "КПІ" 2000 року. З того часу служив у в/ч ГУР, брав участь у миротворчій місії в Сьєрра-Леоне. У 2010—2012 роках служив в УДО. Повернувшись у ГУР служив на командирських посадах.

З 2014 року брав участь в АТО, був командиром групи спецпризначення, яка звільняла Донецький аеропорт. За словами воєнного прокурора Анатолія Матіоса, полковник Максим Шаповал був першим "кіборгом", який проводив зачистку Донецького аеропорту в 2014 році.

Безпосередньо брав участь у плануванні та проведенні розвідувальних рейдів у глибокий тил противника, зібрані ним докази Україна використовувала для доведення на міжнародному рівні причетності Росії до збройної агресії.

У Шаповала залишилися мати, вітчим, дружина та двоє дітей, — донька 2012 р.н. і син 2015 р.н.

25. Юрій Віталійович Возний, полковник, керівник відділу Департаменту контррозвідки СБУ.

Загинув 27 червня внаслідок підриву автомобіля. Близько 19:00 по вул. Садовій у с. Іллінівка (Костянтинівський район Донецька область) вибухнуло авто "Опель Вектра", на стоянці біля ставка. Ще двоє співробітників СБУ, старший лейтенант Дмитро Піддячний і лейтенант Андрій Михайленко, та місцевий житель, які перебували в машині, дістали поранення.

За повідомленням Генпрокуратури, невстановленою особою приведено у дію вибуховий пристрій, в результаті детонації якого знищено автомобіль. Подію кваліфіковано як терористичний акт.

Народився 6 травня 1976 року в Житомирі. Випускник ЖДТУ, факультет інженерної механіки.

30 червня 2017 нагороджений орденом "За мужність" (посмертно).

З Юрієм попрощались у Будинку культури СБУ в Києві та у Будинку офіцерів в Житомирі. Похований на Смолянському військовому кладовищі Житомира.

У Возного залишилися батьки, сестра, дружина та троє дітей, дві доньки 2004 й 2010 р.н. і 1,5-місячний син.

26. Максим Сергійович Керничний, прапорщик, військовослужбовець 72-ї ОМБр.

Його життя обірвалося 29 червня поблизу с. Піски Ясинуватського району Донецької області внаслідок влучення в бліндаж снаряду ворожого танку Т-72.

Народився 23 червня 1978 року в Жмеринці Вінницької області. З Максимом прощались у військовій частині в Гавришівці. Похований у Жмеринці.

На військовій службі з 1996 року. Працював у Жмеринському МВК, служив у 456-ї БрТА у Гавришівці. Був відряджений в зону АТО, де служив у 12 ОМПБ "Київ" 72 ОМБр.

У Максима залишилися батьки, дружина і син.

27. Мельников Анатолій В'ячеславович, солдат, стрілець 2-го мотопіхотного відділення 1-го мотопіхотного взводу 3-ї мотопіхотної роти 43-го ОМПБ "Патріот" 53-ї ОМБр.

Загинув 30 червня о 21:40 на Світлодарській дузі внаслідок прямого влучення міни 82-мм калібру. Поховання 4 липня на Алеї Слави Центрального кладовища Кривого Рогу

Народився 17 листопада 1960 у Кривому Розі на Дніпропетровщині.

До січня 2014 року працював повітряним гімнастом у Російському державному цирку імені Юрія Нікуліна. З початком АТО повернувся в Україну. 27 жовтня 2016 року зарахований на військову службу за контрактом.

У воїна залишилась дружина та неповнолітня донька.

Вічна вдячність і шана Героям від усіх українців!

Герої не вмирають!


комментарии

20 ноября 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00050616264343262 [2] => 0.36699199676514 )