статьи

Бачу, синку, що ти не москаль

18 июля 2017
4853
Поделиться:

Коли минулої зими чорношкірий репер «Містер Стів» прийшов записуватися в українське військо,  то всі військкоматівські збіглися подивитися на це диво. Не лише офіцери визирнули з своїх кабінетів у коридор, а й секретарка відірвала погляд від комп’ютера та прибиральниця полишила мити  підлогу й, обпершись на швабру, дивилася на хлопця округлими від захоплення очима. Це вперше до них заявився репер та ще й афроукраїнець.

Репер

А що тут дивуватися? Народився Стів у луганську. Тут, посеред степу, як кажуть, закопано його пуп, врешті-решт,  ця чорна як ніч земля того ж кольору що і його шкіра. «Україна — це наш дім!»– співав він реп ще до того, як почалася війна, в наповнені ненавистю до нього очі земляків, які кликали Путіна на Донбас.

Композиція «Ні війні!» з’явилася в чорношкірого парубка раніше, ніж спецназ російського гру під командою полковника-реконструктора Гіркіна легко, не відчуваючи спротиву захопив відділення міліції у слов’янську й розв’язав терор у місті. Півсотні професійних головорізів, озброєних до зубів, навчили ще півсотні «ополченців», яким забили мізки страшилками про терор «правого сектора», фашистів із заходу, американських негрів, які розпинають немовлят та п’ють їхню кров... А ті в свою чергу вивчили інших півсотні. За кілька тижнів терористичне військо доросло до бригади, підсилилося присланими Путіним чеченцями й осетинами, які облюбували семенівську дев’ятирічку... З кожним днем маховик війни, яку згодом назвуть гібридною,  розгойдувався все більше й більше. Після оголошення в квітні антитерористичної операції ніхто не сумнівався куди воно йде. Вже падали збиті російськими «стрілами» гелікоптери на горі Карачун й літаки в степу й аеропортах, гинули наші військові й добровольці, розпорювали животи українцям, хто не відрікся від рідної мови, чи вивішував жовто-синій стяг перед хатою.  Ворог готувався до стрибка на Харків, який мав стати столицею Новоросії, і до якого було рукою подати.

А тоді, коли Стів написав свою композицію, ніхто ще не вірив що йде найпідліша в історії України війна, яку наречуть гібридною.  А коли хто й вірив, то казав «це не наша війна». Лише Містер Стів, один з небагатьох луганчан, кричав про неї на увесь інтернет.

Відтоді минуло більше трьох років. І ось ми сидимо неподалік від війни і «Містер Стів», вистукуючи по кевларовій касці, вбраній в англійський чи то американський камуфляж, репові ритми, наспівує мені речитативи про те, чому  йде ця війна. Спочатку голос виводять «ще не вмерла...», а в кінці він стверджує, що «ми переможемо, усе переживем». І, звісно, лунає гасло «Героям Слава!» а між цими фразами — ціла епоха в її луганському вимірі — страшна і незбагненна в своїй безголовості.

«Все під мусорами,– трішки гаркавить Стів.– наркомафія в погонах...».

Це не просто рядок з його пісні, а те, що він пережив, коли з таких  як він простих хлопців у міліцейських  катівнях вибивали покази, фабрикували справи. Міліція прокуратура у більшості своїй були за одно з бандитами: «віджимали» у людей бізнес, вбивали конкурентів і  кидали трупи в шахти, аби сховати кінці у воду... Якби після майдану підняли справи, то багатьом би корупціонерам і місцевим царкам світило небо лише в клітинку.

- От вони й затіяли переворот,– кладе поряд з каскою Стів свій ак-74,– і покликали Путіна. Він тепер у них навіть не главар, а бог, на якого вони моляться, вважають непереможним. З цього, власне, і почалася війна, у якій ми або переможемо, або загинемо.

Стів спостерігає як хвилі стають усе більшими, збивають як у міксері брудну піну й підносять її на гребінь, але не перестає вибивати з каски як з барабана репові ритми.

Піна

Війна також підняла з дна чимало брудної піни: усіх тих козачків з лампасами, п’яничок та інший маргінальний елемент, який був нічим, а тепер отримавши автомат, а з ним необмежену владу, став усим. Хоча й не лише їх. Опертям сепаратизму стали лікарі, медсестри, санітари, які за минулої влади жили з хабарів, а тепер боялися втратити привілеї. Система відчула свій близький кінець і спротивилися перемінам. А ще чимало було дурнів, з відпрасованими російською пропагандою мізками та падких на «халяву» пенсіонерок: прийде Росія і підніме зарплати та пенсії.

- Ну що, діждалися дармового?– запитує Стів без злорадства в голосі.

Серед отієї всієї піни товаришів Стіва не було. Расисти й ті, хто називав його в інтернеті «гаркавим байстрюком» за його проукраїнські пісні, подалися воювати в ЛНР. Однієї ночі ці люди прийшли за ним і його братом, викрали хлопців й повезли «на Князя Ігоря». За п’ятнадцять кілометрів від луганська, неподалік від Сіверського Дінця, стоїть пам’ятник герою «Слова о полку Ігоревім». Там полонених тримали в підвалі, вхід до якого накрили іржавим залізом, а зверху клали холодильник аби в’язні, більшість з яких потрапила сюди лише тому, що розмовляли українською й не зрадили своєї землі, не втекли. Коли піднімався вітер, залізо те тарабоніло і не давало спати. А вранці сонних, знесилених, в'язнів вели на допити.

Спочатку він найбільше боявся чеченців. Однак вони мовчки й понуро водили мешканців ями на допити й не зачіпали полонених. Московські найманці й свої

«Ополченці», ті були страшнішими. Вони штрикали його ножами, били по голові, ребрах і нирках. Казали: «зізнавайся, що ти коригував вогонь «укропів». Хіба то співпадіння, що починалися обстріли саме тоді, коли ти, замурзяко, виходив на вулицю...» те, що катували його, це зрозуміло. А над братом навіщо знущалися? Він же було мухи не зобидить, був пацифістом.

Після допитів їх знову відправляли до підвалу, над яким надзирало двоє вартових. Це  була ще та катівня. Людей — як солоних оселедців у бочці, задуха, сморід. Страшенно хотілося пити. Та найважче було терпіти сором, коли приспічить. Аби тебе вивели до вітру, потрібно було калатати в залізо. Хтось співчутливо виводив бранця, інший гицель реготав, пересмикуючи затвор: «приспічило? Ану замовкни, дзюр у штани, падло». Були хвилини, коли він молив бога про смерть.

Утеча

На шостий день полону брата вивели на допит, після якого він уже не повернувся. Кажуть, хлопця відправили на Луганськ, до Плотницького, котрий особисто ним цікавився. Стало зрозуміло, чого їх роз’єднали: аби поодинці схилити братів вступили до «ополчення». Уявляєте як би на радощах захлиналася російська пропаганда: двоє темношкірих братів воюють за Новоросію, бо в фашистській Україні над ними знущаються». Стів, той, відразу відмовився: «що хочете робіть, але ні воювати за вас, ні зніматися в пропагандистському відео я не буду».

- Я добре розумів,– каже хлопець, спостерігаючи у воді мов у мутному дзеркалі як сонце продирається крізь хмари,– що нас використають і як свідків пристрелять. Говорив це і брату, обіцяв придумати як втекти.  Тому вони нас і розлучили. Більше ми не бачилися.

Пізніше на Сепар-ТБ з’явиться отой відеоролик, де говориться, що його брат приїхав з ЮАР воює за Новоросію, бо нібито погано йому було в Україні. Стіва тоді ще попрікали в «ютубі» ідейні «новоросці»: «ти за фашистів, а ось брат твій молодець...»  однак Стів каже, що відео сфальсифіковане. Брат спеціально залишив здогадки, що його катують, що все зняте - фальш. Вони жили ж у Габоні, а не ЮАР. Хоча усе те, звісно, кололо його поетичне серце.

Через шістнадцять днів першого полону їм випала можливість втекти. Пам’ятає, тоді почався наступ української армії й добровольців  на Луганськ. Зчинився безлад, з якою полонені скористалися. Вартові втекли, оружейна кімната залишилася без охорони. Вони запаслися бронежилетами, наколінниками й дременули через мінне поле в напрямку миколаївки. Іншого шляху, каже, для втечі не було. Тоді здавалося, що краще вже підірватися на міні, аніж повернутися назад, у катівню. Вони шкандибали по мінному полю, ледве переставляючи ноги під небом, розграфленим «градами».

Проте на свободі втікачі пробули недовго. Вже коли перейшли поле, сіли відпочити, коли почали мріяти про купання в річці й чисті сорочки, з кущів вийшли найманці, що причаїлися в засаді, й наказали лягти обличчями в куряву. «мабуть, хтось з дюжини втікачів уродився нещасливим»,– вирішив Стів.

Другий полон був недовгим — дві з половиною години. Знову почалася стрільба, а охоронець виявився неповоротким, товстезний, у бронежилеті, обвішаний зброєю як новорічна ялинка. Непомітно вдалося відчепити у товстуна гранату... Погроза підірвати всіх, якщо не відпустять спрацювала. Знову почався обстріл і хаос, під час якого й добрели до своїх.

Наші прийняли їх за російських шпигунів. Один з вояків приставив Стіву автомат до скроні й почав відлік... Урятував командир блокпосту, який виявився шанувальником репу, бачив відеокліпи Містера Стіва... І хлопець залишився живим.

А от брата його вбили. Про це Стів дізнався в листопаді чотирнадцятого. Подзвонили з того боку й повідомили, що родича відключають від апарату штучного дихання. День його народження, для повідомлення сепаратисти обрали, мабуть, невипадково. Мабуть, хотіли дошкулити Стіву, який не зрадив України. Мати, яка ховала сина, перед тим, як накриють труну віком і заб’ють у кришку залізні цвяхи, намацала пальцями дві дірки на його тілі: у голові й навпроти серця.

Після усіх поневірянь Містер Стів, а особливо після смерті брата, якого дуже любив, тонка й артистична натура, довго відходив, потім таки зважився підписати контракт із ЗСУ. Обіцяв же братові піти на сепарів. Опанував в навчальному центрі 6 піхотних спеціальностей. А ще він може бути навідником АГС, ДШК та іншої зброї, що нищить ворога на передовій. Туди він хоче потрапити, аби воювати за брата, за Україну, рідну землю, кольору його шкіри. Хоче воювати у той час як багато чоловіків, які кричить, що вони патріоти, збирають полуниці в Польщі.

... Коли ми поверталися в батальйон, я піймав себе на думці, що от у цьому екіпіруванні, якби ще хлопцю в руки М-16, він і справді нагадує чорношкірого американця з легіону НАТО,  яким лякає місцевий люмпен російська пропаганда. Але ж він українець до мозку кісток. Коли ми порівнялися з озброєними хлопцями, які йшли нам на зустріч, Містер Стів привітався до них:

- Слава Україні.

- О, бачу, синку, що ти не москаль,– посміхнуся у відповідь кремезний боєць, схожий на козарлюгу, а вже потім додав.– Героям Слава!

Леонід ЛОГВИНЕНКО


комментарии

10 декабря 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.001093864440918 [2] => 0.052547931671143 )