статьи

Комбат, який своє відбоявся

13 августа 2017
2317
Поделиться:

Підполковник Євген Лавров – комбат 25-го окремого механізованого батальйону «Київська Русь» 54-ї ОМБ Збройних сил України.

- До війни я служив в Прикарпатському військовому окрузі, п'ять останніх років «на паркеті», тобто в штабі. Звільнився з лав Збройних сил України 30 грудня 2005 року у званні підполковника. На «гражданці» працював і начальником охорони великого підприємства, і начальником ЖЕКУ, але там мала платня, тому подався у бізнес…

- Коли розпочалась війна на Донбасі і я побачив документальні кадри по телебаченню, як «розкатали» бригаду, згорілі танки і вбитих наших пацанів, і для мене стало абсолютно зрозуміло, що там командири невірно розташували техніку, невірно «закопують» (мова йде про окопи) солдатів. Іншими словами, командування тих частин, які потрапили під «роздачу» сепарів, просто елементарно некваліфіковане у військових справах. І тому я вирішив повернутись до війська – ну просто для того, щоб рятувати пацанів…

- Почав воювати рядовим в батальйоні «Крим», який входить до Нацгвардії. А так, що у нас в армії права рука не знає що робить ліва, документів у мене ніхто провіряв, та і ніколи було, і я став звичайним кулеметником, бо добре знаю цю штукенцію.

- Потів я довідався, що створюється батальйон «Київська Русь» де мені знайшлась офіцерська посада старшого лейтенанта. Комбат був у званні капітана, а я, підполковник на старлейській посаді – та в той час не до амбіцій було, треба було швидко вчитись воювати по-новому…

- Ніхто не вірив, що я довго протримаюсь. Всі говорили, що вже було до хрена усяких розумників, та всі кудись розбіглись…

- В першому бою за село Комісарівка, на Дебальцевському плацдармі, 27 серпня 2014 році, я був поранений і контужений. Тоді ж, підполковника-кулеметника, хлопці напевно і визнали мене своїм, а не якимось «паркетним» офіцером…

- Взагалі, військова наука, військовий досвід і військові навички, доволі складна штука і яка дорого коштує, де ціна – це смерті солдат.

- Так, на початку війни на Донбасі, у наших солдатів було шапкозакидальський настрій, - мов, ми цих сепарів запросто порвемо і закопаємо. І я почав розповідати пацанам, що все це не так, і що війна починається по дорослому. Хтось погоджувався, хтось ні, та мені не звикати, я всього у війську бачив…

- На жаль ми продовжуємо вчитись воювати по радянській тактиці, по радянській військовій програмі, а ця вся «рядянщина» розрахована на мільйонну армію. Всі ці наступи і відступи, які ми сьогодні відпрацьовуємо на полігоні, - це «старйовщина» від СРСРовщини, і яка безнадійно застаріла, і годиться лише для музеїв.

- Моя думка, і думка багатьох офіцерів нашої бригади така, - треба вчити солдат тому, що потрібно на сьогоднішній, так званій гібридній війн. Там, на фронті, солдат не буде наступати так, як ми його сьогодні вчимо –рівненький наступ «бехів», розійтись в шеренгу і таке інше. Так на нас натупали сепари, і зараз усі вони лежать у сирій землі. Так вже ніколи не буде, фронт усіх швидко перевчить, лише за це прийдеться платити смертями пацанів. Це Сталіну, в свій час було «по барабану», скільки загине солдат - мільйон чи два мільйони, а нам, офіцерам-окопникам, ні, за кожного переживаємо, і не лише тому що два моїх сини на фронті…

- За три роди моєї фронтової служби, жодний генерал нічого мені не порадив. Ні, і серед них є сміливі і толкові, адже вони теж офіцери – деяких я бачив і в окопах, правда це були одиночні випадки…

- Сьогодні, наш, 25-й окремий механізований батальйон «Київська Русь», самодостатній – правда для військової структури, цей статус дещо незвичний, адже військо, це чітке і жорстке вертикальне підпорядкування. У війську, накази не прийнято обговорювати, а ми інколи думаємо…

- За грузинами, які спочатку воювали, як та художня самодіяльність в сільському клубі, я почав спостерігати давно. Бачив, як вони тикались і микались по різним військовим кабінетам, щоб отримати право воювати за нашу Україну офіційно і по справжньому. А так я військовий пенсіонер, і мені нічого втрачати, бо в найгіршому розкладі я просто повернусь до свого пенсіонного статусу, я ризикнув їх прийняти до нашого батальйону, і зараз це окремий підрозділ, який називається «Грузинський національний легіон». Тим паче, тоді вийшов наказ президента про можливість служити іноземцям за контрактом у лавах Збройних сил України. Правда, належну догану від командування, я отримав. Та мені вистачає гумору, її сприймати, як якусь нагороду…

- Звичайно це був ризик. Невідомо хто більше хвилювався - вони чи я, особливо коли ці відчайдушні грузини виконували складні військові операції. Та дарма, воїни вони відмінні. За плечима у майже кожного не одна війна, за незалежність своєї країни, НАТОвський вишкіл, досвід миротворчих місій у багатьох країнах світу і особисті рахунки, які можуть бути лише у гордих горців, до росіян...

- Провоювавши три роки на Донбасі з підлим і хитрим ворогом, особливо це стосується російських кадрових військових, з їх пресловутою пихатою і зрадницькою офіцерською честю, я зрозумів, що якщо ми тут сьогодні і зараз не перелаштуємось на новий, сучасний лад ведення війни, ми ще дуже багато хлопців втратимо – а це буде злочин і ніщо інше…

- Ось із цього вибудувалась логічна і реальна схема реформування батальйону – на базі якого, і спираючись на колосальний військовий досвід грузин і наших бійців, створити справжній БАТ по НАТОвським стандартам. Для цього нічого незвичного не треба – все є тут і зараз.

- Я нещодавно читав, що англійці вже підготували 5 тисяч українських солдат по НАТОвським стандартам, а це рахуйте півтори бригади. ДЕ ВОЮЄ ЦЯ БРИГАДА? НІДЕ. Просто люди розпорошені по різним частинам…

- Звичайно, я не указ для нашого генштабу, але я офіцер з окопів, і мені ближче до ворога ніж нашому генералітету.

- І я думаю, що наші генерали вивчали досвід сучасних військових конфліктів, де НАТОтовські стандарти вишколу дозволяють до мінімуму звести бойові втрати в будь яких військових операціях, тому що там просто існує головний закон – один простий солдат ціннішій за один авіаносець який коштує не один мільярд доларів…

- Ну а підсумок сумний – 13 червня цього року надійшла директива нашого Генштабу про розформування 25-го окремого механізованого батальйону «Київська Русь». Звичайно, я як військовий, не маю права на якийсь бунт і буду змушений підкоритись…

Розмова наша проходила в солдатській курільці. До останнього речення комбата всі мовчки слухали…

- Путін точно таке рішення прийняв би…

- Це на руку росіянам, що тут не зрозумілого…

Записав думки комбата: Юрій Ворошилов. Фото автора


комментарии

Сегодня
19 августа 2017
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00057005882263184 [2] => 0.042277097702026 )