До недавньої пори, розповідає головний сержант ГІЗа 54 ОМБр, Іван Зиба, - я нічого не боявся. А от сьогодні трохи не того… Просто я зустрів кохану дівчину, і скоро у нас весілля.
- Ні, в запал, - додає, сапер, - я продовжую, як і продовжував, сумлінно виконувати свої обов’язки, та якось не так як було вчора…. Нелегке дитинство, сивина рано з'явилась. А коли оце все розпочалось на Донбасі, мені ніколи було тоді телевізор дивитись, у мене батько помирав, а коли трохи очухався, і побачив як здорові бугаї-качки і всякі футболісти миттєво стали непридатними до служби в армії, я собі сказав досить і пішов добровольцем, щоб захищати свій дім і врешті країну…
- Саперна справа і кулінарна, а я повар-кулінар 5-го розряду, дещо схожа, бо в обох ремеслах потрібно майстерно володіти руками і мати гострий погляд, а все інше від наполегливості. Головне навчання для сапера, це постійно вивчати усі випадки підриву на передку. Смерті моїх побратимів - це найстрашніші уроки, але їх треба засвоювати. Сьогодні стало набагато складніше це робити, бо з'явились безліч самодіяльних вибухівок, а конструктивні можливості їх безмежні…
- Що буду робити після війни, якщо вона закінчиться?, - перепитує Іван, і відповідає, що йому, як саперу, вистачить не менше п’ятнадцяти років роботи, щоб потім його діти і онуки безбоязно ганяли десь м’яча…
Слухаючи сапера Івана, я чомусь згадав про інші мінні поля, жіночі – всі жінки як мінне поле. Ніхто не знає де і коли там можна підірватись, а то і зірватись. Все може бути тут і у відчайдухи сапера , і щось звичайно буде – можу лише щиро побажати, як неодноразово ранений на тих полях, - Іване, уважно слідкуй за «розтяжками», це тобі не сепарські штучки-дручки.
Звичайно, Іване, це мої витребеньки про моє минуле, не слухай. Бажаю тобі і твоїй нареченій, щоб скоріше закінчилась війна і щоб ти розпочав розміновувати поля твого Донбасу, для своїх діток і діток твоїх діток…
Герои АТО