Взявши міцно за руку, привели Новий рік, а з ним й інші різдвяно-новорічні свята в зону АТО народні артисти (без лапок) з слобожанського села Бугаївка, що на Ізюмщині.
Під дощем, по багнюці, високо піднявши різдвяну «звізду» над головою, вони йшли, аби вітати батальйони ЗСУ. Там, де артисти не могли пройти, де ноги загрузали у глині Донецького кряжу, долали шлях на МТЛБ (малий легкоброньований тягач), яким підсобили артистам у танковому батальйоні «Звіробій».
Звісно, бугаївчанам, котрі мають у себе успішне господарство, яке дає людям кількасот робочих місць було з чим їхати. По-перше вони тримають одну з найбільщих ферм в Україні. Отож молоко, сири, всілякі киломолочні вироби у них були не куповані. М’ясо для сюрпи, які у власних величезних казанах збиралися варити на місці, також своє. Везли й коропів із власних ставків, товстолобів на юшку, котлети, пиріжки, паляниці... Ну, і ще багато чого такого, що якби я його перчисляв, а ви про це читали, то у вас би довго-довго текла з рота слина. Одним словом, смаколики. А головне, що в цій колоні їхали народні сільські артисти — працівники культури, освіти, медицини, трудівники, як колись казали, полів і ферм. Неперевершені таланти, яких знають не лише в районі та області, а й далеко за їх межами. Ось вже четвертий Новий рік вони зустрічають разом з нашими воїнами. За час війни, вони дали вже більше півсотні концертів на передовій. Перший був у травні 2014 року, коли бої йшли в Слов’янску, що неподалік Ізюма.
Нинішню новорічну ніч бугаївці зустрічали у батальйоні «Звіробій»: заходили до кожного намета, яких сила-силенна стоїть посеред лісу, заносячи з собою в складках одягу, в очах, в кожній пісні, колядці, слові тепло рідних осель, що сняться їм чи не щоночі в цьому незатишному сирому лісі. У багатьох хлопців при цьому на очі просилися сльози, хоча серед танкістів багато було тих, хто понюхав пороху в перші два роки війни, коли наші танки виходили на поєдинки, крутили «каруселі» з танками загарбників. Сьогодні танки знаходяться на відведеній мінськими домовленостіми відстані від лінії розмежування. Однак це не значить, що «мішки» іржавіють. У лісах і перелісках неподалік передової танкісти щоденно заводять мотори, тренуються. А буває, коли на передку загострення, то застрибують у танки й рішуче вдивляються в той бік, де гримить. Очікують бажану команду: «Уперед!» За час окопної війни, їхні залізні коні застоялися й чекають лише наказу, аби почати визволення української землі. Подумалося, можливо, ворогу й хотілося б ще щось у нас захопити, однак він знає, що ми маємо другу, надійну лінію оборони — танкістів, артилеристів, гвардію – тобто тих, хто за якісь хвилини підтягнеться до передка, прийде на допомогу.
...Уранці після того як Новий рік усе таки настав, ми знову осідлали в авто, за кермом якого сів Герой України керівник господарства Андрій Ровчак і ми розвезли смаколики хлопцям по Світлодарськй дузі. У Луганському, дякуючи за подарунки, а головне увагу, за кілька сот метрів від передової хлопці розповіли, що тут, на нулі, і новорічної ночі «прилітало». Аякже, ми зустрічаємо вже четвертий Новий рік на війні.
Леонид ЛОГВИНЕНКО