мнение

Так що ж, всі зрадники?

14 января 2018
3404
Поделиться:

У квітні 2005 року тодішній секретар українського РНБО Петро Порошенко відвідував Москву і зустрічався з Путіним, Івановим та Гризловим. Я висвітлював цей візит і добре пам’ятаю, що головним завданням політика було поліпшити стосунки з Москвою, майже зруйновані після першого Майдану. У Порошенка та його тодішнього шефа Ющенка був серйозний конкурент на цьому полі - Тимошенко. Вже після відставки з посади прем’єра у вересні 2005 року Юлії Володимирівні вдалося добитися припинення міжнародного розшуку, оголошеного проти неї росіянами (правда, для цього прийшлося їхати до Москви), а потім і припинення самої кримінальної справи, розпочатої в період, коли саме вона вважалася в Кремлі головним опонентом президента Кучми.

У пошуку шляхів порозуміння із росіянами у лідерів постреволюційної України був гарний приклад - лідери постреволюційної Грузії. Свій перший офіційний візит в якості нового грузинського президента один з організаторів революції троянд Саакашвілі здійснив до Москви (потім те ж саме зробить Ющенко). «Я приїхав сюди для того, щоб з вами подружитися. Росія велика держава. Ми - маленька країна. Але у нас є свої інтереси, своя гордість, своя історія. І ця історія пов'язана з великою Росією» - говорить Саакашвілі Путіну. Той у відповідь обіцяє новому колезі йти назустріч з будь-якого питання. Це не просто слова. Тбілісі отримує контроль над непокірною Аджарією, до перемоги Саакашвілі підконтрольній промосковському клану. Путін погоджується розблокувати діяльність спільної російсько-грузинської комісії з економічного співробітництва, яка не збиралася в часи ненависного новому російському президенту Шеварднадзе.

Так що ж, всі зрадники? А може, всі - політики? Росія початку двотисячних це не Росія 2014 року чи навіть 2010 року. Вона все ще залишається головною силою на пострадянському просторі. Її політики не виглядають божевільними. Захід все ще сприймає колишні радянські республіки як сферу московських інтересів і сподівається на домовленості між Москвою та її колишніми колоніями. Тузла, війна проти Грузії, війна проти України - все це буде потім.

Згадую про все це зовсім не для того, щоб серйозно коментувати «лист Порошенка» 2007 року. А для того, щоб наголосити - у багатьох з політиків, які сьогодні беруть участь в українському протиборстві, свої зв’язки в Москві - набагато більш серйозні, ніж пов`язані із написанням якихось листів. Не усвідомлювати цього може лише суспільство з пам`яттю акваріумної рибки. Саме такою і є велика частина українського суспільства.

Оригинал

1480358405.jpg
Виталий ПОРТНИКОВ
загрузка...

комментарии
загрузка...

22 октября 2018
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00049591064453125 [2] => 0.043401956558228 )