статьи

Книга пам'яті: позивний "Амброс"

19 февраля 2018
6072
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: лейтенант, лікар групи комплектування окремого загону спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 16 травня 1990 року, м. Черкаси.

Дата і місце загибелі: 18 лютого 2015 року (помер від ран).

Обставини загибелі. Помер у лікарні від поранень, отриманих під час мінометного обстрілу с. Широкине (Новоазовський район, Донецька область).

Нагородження: Указом Президента України № 324/2015 від 10 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Воювати мають ті, хто відчуває потребу в цьому. Так вважав 24-річний черкащанин, молодший лейтенант «Азову» Сергій Амброс.

Ще у вересні 2014 року, коли бійці «Азову» поверталися після відпустки з Черкас до зони АТО, Сергій розповідав, що мотивує його знову їхати на Схід: «З одного боку, не хочеться повертатися, тому що розслабився вдома, бо там добре, але з іншого — на Донеччині залишились наші друзі, багато хороших людей. Звісно, там також є чимало незакінченої роботи для нас. Є мета, якої ми, на жаль, ще не досягли, а кидати цю справу на півшляху не можна», — говорив Сергій в інтерв’ю «Громадському телебаченню: Черкаси».

Він був переконаний у тому, що воювати — це обов’язок кожного, хто вважає себе громадянином України, патріотом.

«Я вважаю, що воювати мають ті, хто відчуває внутрішню потребу в цьому. Адже є люди, які мають працювати, допомагати нам у містах, стежити за тією владою, яка прийшла, бо ми не можемо цього зробити. Тож нехай вони краще залишаються і при- носять користь народу в інший спосіб», — стверджував Сергій Амброс.

«Ми познайомилися з ним навесні 2014 року, — розповідає командир 3-ї роти оперативного призначення 1-го батальйону оперативного при- значення окремого загону спеціального призначення «Азов» Ролло. — Він був з-поміж людей, які в усьому і завжди намагаються робити правильні речі. Амброс був настільки правильним, що іноді це бісило (посміхається). Добрий, щирий, завжди намагався нікому не нагрубити, не образити, завжди стояв за справедливість. Допомагав слабшим побратимам. Як вояка, він був відповідальним, хоробрим, ніколи не залишався осторонь складних завдань».

Давня знайома Сергія Ганна розповідає, що він завжди любив здоровий та активний відпочинок, не був байдужим до спорту, туризму. «Був завжди чесний та щирий, ніколи не приховував емоцій і почуттів. Завжди мав свою точку зору, а свої думки підтверджував аргументами. Коли хлопці почали збиратися на Схід, він не роздумуючи поїхав теж. “Бо хто, як не ми?” — казав він».

У день своєї смерті Сергій не мав брати участі в бойовому виїзді, однак хотів бути разом зі своїми побратимами.

Через два роки після смерті Сергія, 18 лютого 2017 року, у рідних воїнові Черкасах втілилася його мрія — з’явилося місце, де під наглядом «Амброса» виховують молодь. Новий спортивний зал створено руками близьких, друзів та бойових побратимів. Є сподівання, що цей зал стане «місцем сили» і в ньому викується покоління нових переможців.

У вересні 2015 року в Козацькій фортеці «Дахнівська Січ», що поблизу Черкас, уперше відбувся благодійний Всеукраїнський фестиваль «Повстанець», під час якого проведено турнір пам’яті Сергія Амброса за правилами Національної федерації змішаних єдиноборств MMA (від англ. Mixed Martial Arts) України 5 на 5.

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

21 мая 2019
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00052309036254883 [2] => 0.073981046676636 )