статьи

Книга пам’яті: позивний "Детройт"

6 марта 2018
3033
Поделиться:

Бакка Олексій Вікторович, 39 років

Звання, посада, підрозділ: солдат резерву, стрілець 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання.

Дата і місце народження: 9 вересня 1974 року, м. Майкоп, Краснодарський край, РФСР.

Дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Вранці 29 серпня 2014 року під час виходу так званим зеленим коридором з Іловайського котла Олексій знаходився у «ГАЗелі», що пересувалася у складі автоколони батальйону «Донбас». На ділянці дороги між селами Многопілля та Червоносільське колону обстріляли. Діставши смертельне поранення у груди, воїн випав з автомобіля. Тоді ж загинули «Бриз» та «Серж».

Третього вересня тіло «Детройта» разом із тілами 96 інших загиблих в Іловайському котлі привезли до моргу м. Дніпропетровська (нині Дніпро).

16 жовтня 2014 року його тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі м. Дніпро як невпізнаного героя.

Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований 28 лютого 2015 року у м. Обухів Київської області на кладовищі «Лукавиця».

Залишилися дружина та троє дітей.

Нагородження: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

З кінця серпня 2014 року О. В. Бакка не виходив на зв’язок, тому тривалий час вважався зниклим безвісти. За результатами експертиз ДНК, про- ведених 19 лютого 2015 року, вдалось остаточно ідентифікувати Героя.

Попрощатися з героєм прийшли кілька сотень обухівчан. Люди клали квіти на закриту труну, поруч якої стояла почесна варта військових Національної гвардії України.

Скорбота і сум завмерли в повітрі, і лише голуби кружляли вгорі, ніби символи довгоочікуваного миру і злагоди в Україні.

Мер міста Обухів Олександр Левченко розповів про життєвий шлях Олексія Вікторовича.

Народився в Краснодарському краї. Переїхавши разом із батьками до України, Олексій проживав у м. Обухів. Навчався в ЗОШ № 3. Потім закінчив технікум і працював у різних галузях народного господарства, був приватним підприємцем.

Мер наголосив, що Олексій був активним учасником подій Майдану. Він один із перших записався добровольцем до лав Національної Гвардії.

«Ми вдячні героям за те, що вони зберегли нашу державу, змусили нас дивитися іншими очима на світ. Герої не вмирають! Вічна слава всім героям!» — закінчив свій виступ міський голова.

В останню путь Олексія проводжали побратими, священики та Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Української Православної Церкви Українського Патріархату владика Федір, який поділився особистими враженнями від знайомства з Олексієм: «Я керую полтавською єпархією і приїхав сьогодні сюди з Полтави, щоб попрощатися з Олексієм. Я хочу засвідчити, що всі слова, які були сказані на адресу Олексія, — це не просто слова чи дань традиції говорити про померлих добре. Ці всі слова являються абсолютною правдою. Я сьогодні приїхав сюди не як священник, а як проста людина, щоб провести друга. З Олексієм я познайомився в містечку Курахове Мар’їнського району Донецької області через волонтерську організацію “Полтавський батальйон небайдужих”, яка гуртується біля нашого кафедрального собору в Полтаві. З ним я найчастіше спілкувався по телефону, але одна-єдина зустріч мене вразила. Я побачив, яка це чесна і порядна людина, правдолюбна і прямолінійна, тверда в своїх переконаннях. Обухову є ким пишатися!»

Усі промовці відзначили високі моральні якості, стійкість і незламність героя.

«Мені пощастило служити добровольцем разом з Олексієм і виконувати разом з ним бойові завдання. Я завжди був упевнений, що мене прикриває “Детройт”. Я знав його як гідну, чесну, цікаву людину, яка захищала свій край. Я сам родом із Донецька. І я бачив, як цей воїн з невеликого міста на Київщині боронить свою Батьківщину!» — сказав побратим Олексія за позивним «Штурман».

Володимир Бабенко, знаний за позивним «Фагот», переконаний: «Немає ніякого АТО, це справжня війна! І коли закінчиться ця війна, а закінчиться вона нашою перемогою, ми прийдемо і запитаємо про все. І тоді господарство дійсно стане народним! І працюватиме! Земляків хочу попросити не залишати сім’ю Олексія на- одинці з бідою. Діти мають пишатися своїм батьком! А третій школі можна по праву дати ім’я Олексія Бакки. І вулицю назвати його іменем».

Нагороджений медаллю БСП «Донбас» «За відвагу» (посмертно).

Нагороджений відзнакою «Іловайський Хрест» (посмертно).

Нагороджений відзнакою «За оборону рідної держави» (посмертно).

загрузка...

комментарии
загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00048089027404785 [2] => 0.0096168518066406 )