статьи

Книга пам’яті: Аксененко Олег Олександрович (позивний "Аксьон")

2 марта 2018
8965
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: молодший сержант батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області.

Дата і місце народження: 14 липня 1994 року, м. Луганськ. Дата і місце загибелі: 20 серпня 2014 року, м. Іловайськ, Донецька область.

Обставини загибелі. Поранений у ногу і око в бою за звільнення Іловайська (Донецька область). Під час евакуації з поля бою в Олега зупинилося серце. Похований у м. Києві на Байковому кладовищі.

Нагородження: Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року «...за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Аксененко Олег Олександрович народився у місті Кіровську Луганської області. Активний життєрадісний хлопчина з дитинства захоплювався футболом, пізніше був активним уболівальником луганського футбольного клубу «Зоря». Саме там він і отримав своє призвістко «Аксьон», яке й стало його позивним.

Активіст Євромайдану. Навесні 2014 року одним із перших вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області. Був рішуче налаштований боронити рідну Луганщину і державу від агресора. Одразу після вступу на службу до органів внутрішніх справ був відряджений для несення служби з охорони громадського порядку в районах проведення антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей, де перебував до часу своєї трагічної загибелі.

20 серпня 2014 року під час зачистки приватного сектора у м. Іловайську Донецької області Олег отримав смертельне поранення.

Сергій Коваленко у присвяченій Олегу статті «Поліг на першій зупинці своєї дороги додому», що вийшла друком у № 40 (5946) журналу «Із іменем Закону» 2 жовтня 2014 року, наводить спогади одного з бойових товаришів загиблого, Івана:

«...Аксьону завжди щастило. Коли він стояв на посту, нам приносили багато продуктів, грошей. Одного разу дівчата навіть принесли торт, який самі спекли для хлопців. На торті було зображення тризуба. Аксьон про цей торт часто згадував, як і про рідний Луганськ. Хотів, щоб його місто швидше звільнили. Хотів побувати на футболі, адже цього року його луганська “Зоря” грає в Лізі Європи.

Аксьон узагалі дуже любив футбол. Був голкіпером збірної “Азова” в товариському матчі з маріупольською дітворою. Ми тоді програли, жартували, що через Аксьона, бо він не взяв пенальті. А він сказав: “Хлопці, ми ж із дітьми граємо. Вони мають вчитися перемагати і звикати до перемог. А нам треба перемогти у війні, щоб ці діти жили в могутній державі“».

Сергій згадує, як мріяв боєць повернутися у звільнену від ворога домівку: «Я додому буду їхати поступово. Спочатку доїду до Іловайська, де вбили наших. Потім — на Донецьк, де вбили багато патріотів, а потім — до Луганська».

В Іловайську 20 серпня 2014 року під час запеклого бою осколки гранати влучили в ногу і око Олега.

Товариші надали йому першу допомогу, винесли з-під обстрілів, сподіваючись, що друг житиме.

Серце патріота зупинилося по дорозі до госпіталю.

У Києві, на Байковому цвинтарі, не в рідному Луганську, спочиває воїн.

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00077104568481445 [2] => 0.048577070236206 )