Звання, посада, підрозділ: рядовий міліції, виконував обов’язки командира взводу батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Азов» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області.
Дата і місце народження: 10 жовтня 1976 року, м. Горлівка, Донецька область.
Дата і місце загибелі: 10 серпня 2014 року, м. Іловайськ, Донецька область.
Обставини загибелі. Загинув у бою під м. Іловайськом Донецької області. Рота батальйону «Азов» потрапила під перехресний обстріл снайперів. Микола кинувся на допомогу пораненому побратимові, і його самого поранили в ногу. Куля великого калібру розірвала артерію на нозі в районі паху, і навіть вчасно накладений джгут не зміг зупинити кровотечу. До приїзду медичної допомоги Микола помер. Похований у м. Борисполі Київської області. Залишилися дружина, донька і син.
Нагородження: Указом Президента України № 641/2014 від 11 серпня 2014 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Березовий Микола Вікторович народився у місті Горлівка Донецької області. Разом із дружиною Тетяною Чорновол виховував доньку і сина.
Загинув у бою під Іловайськом (Донецька область). Рота батальйону «Азов» отримала наказ евакуювати БМП, що вийшов з ладу, і потрапила під снайперський обстріл з двох боків. Микола кинувся до пораненого побратима, і його самого поцілили.
Згадує учасник того бою:
«Побратим, на допомогу якому він кинувся, — Андрій Дрьомін (“Світляк”)… Я кинув Миколі індивідуальну аптечку, і він, лежачи на боку, за Дрьоміним, намагався заліпити йому рану десь на шиї (добре я не роздивився). Коли саме поранили Миколу, — я не бачив, бо саме в ту мить прикривав лівий фланг. А коли перезаряджав зброю, то почув, як він передавав радіоповідомлення: «“Береза” — “трьохсотий”! Поранення в ногу». І тоді ж я бачив, як він, лежачи за Дрьоміним, намагається сам собі закрутити пов’язку на стегні. Тоді все виглядало, наче поранення там в нього незначне, бо він ще якось наче відмахнувся, щоб хлопці не підходили. Але врешті-решт виявилося, що в нього було наскрізне поранення стегна в районі паха, пробито внутрішню яремну вену кулею калібром не менше ніж 7,62 мм. Він фактично ще на місці стік кров’ю, але коли ми тягнули спочатку Дрьоміна, а потім Березового під шаленим вогнем, то не звернули увагу ні на стан “Берези”, ні на його рану. Ми не оцінили ступінь небезпеки його поранення. Обстріл був такий, що коли ми тягнули Дрьоміна-“Світляка”, то куля влучила магазин на його розгрузці, і декілька набоїв у тому магазині вистрілили біля наших рук. До речі, Дрьоміна підстрелили, бо він був гранатометником і ніс РПГ.
А Микола Березовий взагалі не мав іти з нами, а як ротовий керувати боєм зі сторони. Та коли побачив, що частина роти (у тому числі його заступник) не наважилась піти у відкрите поле за БМП, яка постійно ламалася, то пішов сам за нами по соняшниковому полі. Але він не повинен був цього робити. Ми затягнули спочатку Дрьоміна, а потім — “Березу”. Роман Сокуренко (“Сокіл”)… відзвітував по радіостанції, що “Береза” поранений, не може керувати боєм. На питання, хто буде керувати, Сокуренко за секунду відповів: “Я!”... “Сокіл” отримав наказ зібрати зброю і відступити. До цього ми тримали бій, як могли, під таким шаленим вогнем ворога, що навіть доводилось залазити в БМП, щоб не повідстрілювали ноги всім, а нас було восьмеро “автоботів”, як називали роту Березового, і два “шахтарці”, одного з них теж поранено...
Дізнавшись, що “Береза” — “двохсотий”, я не міг у це повірити, аж поки не побачив його тіло...»
Поховали воїна у м. Борисполі Київської області.
Герои АТО