статьи

Книга пам’яті: Білінський Зорян Михайлович

22 марта 2018
2330
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: молодший сержант міліції, міліціонер взводу № 1 роти № 1 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Івано-Франківськ» Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області.

Дата і місце народження: 21 червня 1985 року, с. Новичка, Долинський район, Івано-Франківська область.

Дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, м. Іловайськ, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув під час виходу з оточеного м. Іловайська так званим зеленим коридором на дорозі між с. Новокатеринівка та х. Горбатенко. 3 вересня 2014 року тіло З. М. Білінського, разом із тілами 96 інших загиблих у так званому Іловайському котлі, було привезено до моргу м. Дніпра. Був упізнаний родичами.

Нагородження: Указом Президента України №749/2014 р. від 29 вересня 2014 року «…за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

29-річний Зорян Білінський, як і будь-хто з його ровесників, будував плани на майбутнє, мріяв про велику дружну родину. А ще його вабила кар’єра правозахисника. Після закінчення гімназії в м. Долина здобував фах юриста спочатку у виші Івано-Франківська, а потім — у Києві. Утім, працювати за здобутою спеціальністю не склалося. Щоб утримувати сім’ю, навіть виїжджав на заробітки за кордон. Тож, коли навесні 2014 року дізнався про те, що набирають бійців до міліцейського спецбатальйону «Івано-Франківськ», без довгих роздумів вирішив іти на службу. Оскільки завжди був компанійським та легко сходився з людьми, то вже невдовзі став, як то кажуть, душею новоствореного колективу, із захватом розповідав удома про товаришів по службі. А коли приміряв міліцейський однострій, за словами дружини, його очі сяяли від щастя. Одним словом, стати до лав правоохоронців, до того ж у складний для України час, було для Зоряна Білінського свідомим вибором.

Навчання на полігоні в умовах, наближених до бойових, було нелегким. Проте складали Присягу на вірність українському народові наприкінці липня вже достатньо підготовлені для виконання покладених завдань бійці Прикарпатського спеціального батальйону. Тож, коли напередодні Преображення Господнього з Івано-Франківська вирушали у східний регіон України, Зорян та його побратими були впевнені у тому, що вони чинять правильно. Заспокоював матір, яка тривожилася за сина, ніжно пригортав до грудей своїх дружину і донечку, котрій не було ще й двох років, та переконував, що мусить боронити рідну землю.

Товариші Зоряна, яким вдалося уціліти після виходу з «Іловайського котла», розповідають, що навіть у найскрутніші моменти він залишався оптимістом, умів усім підняти настрій. Чоловік був добрим порадником та надійним напарником. Пригадують, як він сам зголосився кермувати автобусом, котрим бійці Прикарпатського батальйону патрульної служби міліції особливого призначення добиралися до визначеного місця несення служби, як під свистом куль і снарядів підтримував бойовий дух у побратимів, як, незважаючи на шквальний ворожий обстріл, біг на допомогу іншим.

Віддати останню шану Зоряну Білінському та двом його бойовим побратимам зі спецбатальйону, які загинули під час виходу колони війська з-під Іловайська, — Михайлові Погорєлову та Андрієві Карабіновичу, 4 вересня біля обласного управління внутрішніх справ зібралися сотні прикарпатців. Загиблих проводжали як справжніх патріотів, що до останнього подиху залишалися вірними Присязі та Вітчизні. А в Долині свого Героя земляки востаннє вітали, стоячи обабіч дороги навколішки із запаленими свічками в руках.

загрузка...

комментарии
загрузка...

24 сентября 2018
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.0005340576171875 [2] => 0.072448015213013 )