статьи

"…за особисту мужність і героїзм". Тарас Брус

5 апреля 2018
7023
Поделиться:

Брус Тарас Романович. (позивний «Брус»)

Звання, підрозділ, посада: рядовий міліції, міліціонер взводу № 3 роти № 2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, рядовий міліції.

Дата та місце народження: 24 травня 1987 року, с. Лисовичі, Стрийський район, Львівська область.

Дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Новокатеринівка, Старобешівський район, Донецька область.

Обставини загибелі. У складі батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1» виходив з оточеного м. Іловайська Донецької області. Члени незаконних військових формувань здійснили напад на колону працівників батальйону, під час чого рядовий міліції Брус Тарас Романович отримав смертельні поранення. Тіло Тараса разом із тілами 87 інших полеглих під м. Іловайськом було привезено до моргу м. Запоріжжя. Був упізнаний родичами і бойовими товаришами. Тести експертизи ДНК підтвердили його особу. Після ексгумації 19 грудня 2014 року Тараса поховали в рідному селі з молитвами й військовими почестями.

Нагородження: Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 року «…за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Указом № 16 від 7 травня 2016 р. нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).

Тарас пішов на Майдан як волонтер 2013 року, а на війну — як доброволець. Саме такі добровольці, які за покликом серця і віри йшли воювати за свій народ, і є Героями України.

Він мав багато друзів, спілкуванню з якими приділяв більшість дозвілля — на його сторінці у Фейсбуці багато фотографій, зроблених у компанії з приятелями саме в ті безтурботні часи. Він мріяв створити родину й ростити дітей — у країні, яку любив без пафосних слів і клятв… Він вірив у свої сили й у те, що життя можна змінити на краще, і саме тому з перших днів палко підтримав Революцію Гідності. Тарас не лише їздив до Києва, де разом із друзями жив у наметах, будував і боронив барикади, а й розпочав волонтерську діяльність, організовуючи матеріальне забезпечення Євромайдану. Заради цього він продав свій бізнес і навіть узяв кредит (повертав його аж до липня 2014-го, бо не хотів жити в борг).

Одним із перших, відчувши наближення війни, Тарас продовжував свою волонтерську місію… З різних міст України, а також з-за кордону, зокрема українських громад Італії та Канади, завдяки його зусиллям на підтримку українських воїнів надходили тонни продуктів, медикаменти, обмундирування, взуття, спорядження, шоломи, бронежилети. Тривала ця робота, і коли він вирішив стати до лав новоствореного батальйону «Дніпро-1» (нині — полк).

Оберігаючи від хвилювань матір, він не розповідав їй, що воює: говорив, що працює волонтером, що, утім, частково було правдою, адже координація народної допомоги поглинала весь його вільний час. Тарас навіть став героєм кількох телевізійних сюжетів. … Розповідаючи «на камеру» про свою волонтерську роботу, Тарас сказав: «Я цим займаюся, бо не можу вдома відсиджуватись, дивлячись по телевізору, як гинуть наші хлопці… Мені не потрібно ані грошей, ані якоїсь слави, нічого. Просто коли ти знаєш, що зробив якусь хорошу справу, комусь допоміг, — це найкраще, що може бути». Батьки пізніше згадували: «Він казав: "Я ще ніколи не почувався таким щасливим — бо я потрібен людям і в мене все виходить..."»

Добрий, щирий і співчутливий, завжди усміхнений — таким згадують Тараса бойові побратими. А ще їм запам’яталося, як він турбувався про свою зброю — його автомат не лише був добре пристріляний і постійно вичищений, Тарас ще й модернізував старого «калашникова», власним коштом встановивши на нього сучасний складаний приклад та інші корисні пристосування.

Із цією зброєю в руках рядовий міліції Брус кілька діб відстоював оточене ворогом місто Іловайськ і поліг смертю героя, коли 29 серпня російські окупаційні війська перетворили гарантований українцям «зелений коридор» на «коридор смерті».

Свідком його загибелі був друг і земляк, інший боєць «Дніпра-1», нині народний депутат України Володимир Парасюк. За його словами, кермуючи автомобілем, що перевозив поранених, Тарас вміло маневрував на великій швидкості — проскочив першу ділянку дороги, яка перебувала під шквальним обстрілом ворога, але за кілька кілометрів від с. Новокатеринівка на них чекала ще одна засідка. Брус та Парасюк були єдиними, хто міг відстрілюватись, і вони врятували дев’ятеро побратимів — стали до бою, під час якого поранений Тарас усе-таки продовжував вести вогонь.

Він зник безвісти під час того страшного бою, родичі та колеги не втрачали надії на те, що йому вдалося вижити. Пошуки тривали протягом чотирьох місяців. Але зрештою його впізнали за фото з моргу, тести ДНК остаточно підтвердили: рядовий міліції Брус був похований у м. Запоріжжі як тимчасово невстановлений захисник України.

30 серпня 2015 року у центрі м. Моршина Львівської області, біля пам’ятника Т. Г. Шевченку, урочисто відкрито та освячено Меморіальну стелу на честь героя-земляка, рядового міліції Тараса Бруса.

28 серпня 2016 року в с. Баня Лисовицька Стрийського району на Львівщині відкрито сквер імені Тараса Бруса та пам’ятник, який розташований посеред скверу.

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00048995018005371 [2] => 0.054295063018799 )