статьи

Книга пам’яті: Олексій Буравчиков, позивний "Ведмідь"

23 апреля 2018
4890
Поделиться:

Буравчиков Олексій Юрійович

Звання, посада, підрозділ: старший сержант резерву, командир міномета 4-го вогневого розрахунку мінометного взводу батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 25 травня 1975 року, м. Чернівці. дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув 29 серпня 2014 року, під час виходу так званим «зеленим коридором» з Іловайського котла, Олексій знаходився у «ГАЗелі», що пересувалася у складі автоколони батальйону «Донбас». На ділянці дороги між селами Многопілля та Червоносільське колону обстріляли. Вибухова хвиля під час обстрілу ворожими «Градами» викинула воїна з машини. Помер від больового шоку.

Третього вересня тіло «Ведмедя» разом із тілами 96 інших загиблих в Іловайському котлі привезли до моргу м. Дніпропетровська (нині Дніпро).

16 жовтня 2014 року його тимчасово поховали на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі як невпізнаного героя. Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований у м. Чернівці на Алеї Слави Центрального кладовища 23 лютого 2015 року.

Залишилися батьки і дружина.

Нагородження: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Cтарший сержант батальйону спеціального призначення «Донбас» Олексій Юрійович Буравчиков народився в Чернівцях, навчався у місцевій загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів № 1. Успішно закінчив фінансовий коледж, здобувши диплом економіста-фінансиста. Відбувши зв’язківцем строкову військову службу у Збройних Силах України, трудився на різних підприємствах та в податковій інспекції. За яку роботу не брався б хлопець, він виконував її винятково фахово.

У 24 роки очолив фірму «Агрополіс». Як згадує мати Олексія Валентина Василівна, син був розважливий і щирий, усім допомагав. У дитинстві, юності й у зрілому віці мав багато друзів. Його любили і поважали.

В ранньому віці у нього прокинувся потяг до археології — копався в землі, щось постійно вишукував, а одного разу, розбираючи у чернівецькому дворику зруйновані сходинки, знайшов велику старовинну брошку та австрійські монети. Надалі потяг до археологічних розкопок переріс у хобі, яким він насолоджувався у вільний від роботи час.

При усіх Альошиних різнобічних захопленнях, він ніколи не поламав жодної іграшки, як це буває зазвичай у інших дітей. Не порвав жодної книги.

«Він був педантом, — каже пані Валентина. — Іноді я візьму для чогось ножиці, а після використання залишу не там. Льоша ж неодмінно покладе їх на місце…»

У 1986 році батьки Олексія отримали квартиру і переїхали разом з донькою до іншого мікрорайону Чернівців. Він же вирішив залишитися з бабусею та дідусем по материній лінії у їхній квартирі в старому місті та дбати про стареньких.

Завди допомагав і підтримував, скрупульозно виконував їхні доручення, а за потреби викликав медиків. Саме любий онук проводжав їх в останню путь (обоє, на жаль, пішли з життя 2008 року), що стало для молодого чоловіка неабияким ударом. Він часто відвідував на кладовищі їхні могили і намагався ще завзятіше працювати.

Події в Україні кінця 2013 року глибоко вразили Олексія, але він беріг батьків і не розповідав їм про своє ставлення до Київського Майдану та його наслідків.

Рідні й не підозрювали, що їхній син вступив добровол цем до батальйону спецпризначення «Донбас».

У середині липня 2014 року чоло вік зателефонував рідним, повідомивши, що їде на відпочинок на базу підКиєвом і впродовж тривалого часу його не буде вдома.

«Ми щодня виходили з ним на зв’язок, — пригадує мати. — 28 серпня о 17.30 ще розмовляли. На запитання про те, що відбувається довкола нього (було чути незрозумілі звуки, ніби з автомобіля вивантажують дрова), мабуть, жартома, відповів, що він із друзями готує на вогнищі екологічно чисту їжу… А ще сказав, що вони проводять військову гру на кшталт колишньої “Зірниці” і зв’язку, ймовірно, не буде».

Надалі Олексій не виходив на зв’язок.

Пам’ять про героя житиме вічно!

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00049114227294922 [2] => 0.055711030960083 )