Звання, посада, підрозділ: старший сержант, технік 5-ї роти оперативного призначення 2-го батальйону оперативного призначення військової частини 3017 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Дата і місце народження: 9 липня 1969 року, м. Дрогобич, Львівська область.
Дата і місце загибелі: 17 лютого 2015 року, м. Дебальцеве, Донецька область.
Обставини загибелі. Зник безвісти 17 лютого 2015 року під час відведення сил антитерористичної операції з району м. Дебальцеве.
Упізнаний серед загиблих у моргу м. Харкова.
Похований 4 березня 2015 року в м. Дрогобичі Львівської області.
Нагородження: Указом Президента України № 365/2015 від 28 червня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Останні чотири роки Богдан Ігорович працював електриком у комунальному господарстві Дрогобича.
У тяжкий для держави час Богдан не залишився осторонь і наприкінці липня 2014-го став на захист єдиної країни — поповнив лави гвардійців-резервістів Національної гвардії України у званні старшого сержанта, обійнявши посаду техніка роти 3-ї бригади оперативного призначення Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Богдан Ігорович не був професійним військовим, але за плечима мав строкову військову службу у лавах Радянської Армії, під час якої за старанність і професіоналізм був нагороджений нагрудним знаком «Відмінник Радянської Армії».
Тож коли він вдягнув військову форму вдруге, його вважали досвідченим гвардійцем. Він завжди ділився з товаришами знаннями, які здобув за роки строкової служби.
Це було його друге службове відрядження в зону проведення антитерористичної операції.
14 лютого під час спроби виходу з оточення сепаратистів у місті Дебальцеве Донецької області зв’язок із Богданом обірвався.
Близько двох тижнів його вважали зниклим безвісти, тому рідні й друзі сподівалися, що Богдан живий.
Згодом в одному з харківських моргів серед останків полеглих українських воїнів було упізнано тіло старшого сержанта резерву Вовка Богдана Ігоровича.
Вдома його не дочекалася родина: мати, сестра, дружина.
Без батьківської підтримки залишився син Тарас:
«Він дзвонив на день по кілька разів, переймався моїми справами.
Про себе розповідав мало, у нього все завжди було добре (за його словами), але те, що тато на Різдво готував для товаришів по службі улюблену страву (гриби з картоплею), мене здивувало, бо вдома на кухні він тільки допомагав мамі.
Обіцяв, що коли повернеться, приготує і для мене щось смачненьке...»
Знайомі говорять, що Богдан завжди знаходив спільну мову і з малим, і зі старим.
Він кожному прагнув допомогти, і як тільки випадав вихідний — поспішав до родичів на підтримку.
Створив гарну сім’ю зі своєю жінкою.
Дружина Галина Станіславівна згадує:
«Він планував прожити довге і щасливе життя.
Веселий, працелюбний, добрий, порядний; обожнював природу і був досвідченим грибником; мав багато друзів і завжди був готовий прийти на допомогу — таким залишиться на- завжди у наших серцях і серцях тих, хто його знав.
Нам його буде дуже бракувати…»
В останню путь Богдана Ігоровича Вовка провели 4 березня 2015 року в місті Дрогобич Львівської області, там, де проживає сім’я загиблого.
Віддати шану полеглому гвардійцеві прийшли його рідні, близькі друзі, товариші по службі.
Герои АТО