мнение

Морально-психологічне «обнуління» ЗСУ-2

16 марта 2018
1542
Поделиться:

Добре, коли військові посадовці читають проблемні матеріали про армію. Погано тільки те, ще за ганебною радянською традицією вони поспішають не замислитися над вирішенням порушеної проблеми, а пошуком або винного або джерела витоку інформації. Щось схоже відбулося із моїм нещодавнім матеріалом про існуючі недоліки в системі морально-психологічного забезпечення в ЗСУ.

Відбулася своєрідна рефлексія – комусь з поважних командирів потрапив мій текст на очі і… ось я вже про це в курсі. Тому що почалася копітка операція з пошуку осіб, історії яких були наведені мною в якості негативного приклада. Але ось що скажу: сміття виноситься з хати для того, аби ця хата стала чистішою! Тому невелике продовження теми про морально-психологічне "обнуління" ЗСУ.

…Про долю добровольця із сумом. ПТРС кажете?.. Людяності нашій армії бракує! Саме це і є головною вадою сучасних ЗСУ. Командирам всіх рівнів здебільшого не вистачає людського ставлення до бійців. З різних причин. Але це ажніяк не виправдовує існуючу систему проїржавілого та заскорузлого військового організму.

В День добровольця зустрів свого колишнього бійця. Він пішов добровольцем з перших днів неоголошеної війни з Росією. Спочатку був в "Айдарі". (До речі, дуже добре знає історію з потраплянням у полон героїчної Наді-"Пулі"). Був контужений. Через рік з побратимами звільнився, а вже через місяць підписав контракт. Так ми і зустрілися у 8-му окремому полку спецпризначення.

Мій сержант був на всі руки майстер та горів служінням Україні. Дякуючи його особистим зв'язкам з волонтерам, наш підрозділ став вирізнятися у кращий бік від інших усілякого роду комплектаціям - починаючи від ліків, закінчиючи спецобладнанням. Лікував, робив масажі у вільний від служби час. З компом взагалі був "на ти", що значно полегшувало командиру роботу із бюрократично-військовою документацією.

Після чергової ротації перевівся в інший "організм" (але в тій же структурі), аби бути поближче до родини. І ось тут почалася катавасія. Після трьох років служби стали давати взнаки старі рани - контузія, проблеми з хребтом. Сержант підшукав можливість переводу в іншу структуру, де мав би займатися клубною роботою. Адже з-за стана здоров'я вже не міг виконувати програму зі стрибків з парашутом та тривале перебування в "броньоку" під час постійних нарядів також завдавало болю. Бо ж "кадровий голод", на жаль, має місце, а тут наряди через день. Відношення від нової структури було вже на руках. І що? Дозволу на перевід командири не дали. Будеш служити тут! Крапка. Ось і вся відповідь.

У вільний час він з дружиною організовував різні активності для побратимів, наприклад, регату для "атовців" на Дніпрі. Продовжував вірити в те, що робить добру та потрібну справу. А потім болі в спині та хребті почали чергову атаку. Я, перебуваючи вже "на гражданці", намагався якось допомогти бойовому сержанту. Проте про перевід на іншу посаду (вакансії були) в інший підрозділ вже в самій структурі ніхто і чути не хотів. Бо - підписав контракт, а надалі хоч трава не рости. "Проблеми індіянців шерифа не… цікавлять!" - чули таку армійську приказку?

І сержант почав морально здавати. Потрапив до шпиталю. Потім через деякий час - вдруге. Рішенням ВЛК його комісували. І поїхав сержант до батьків на Волинь. Інвалідність отримати не зміг. Не те, щоби дуже хотів, але це ж круги Дантового аду! По-перше, аби підтвердити контузію 2014-го потрібно мати купу документів, включаючи Службове розслідування про отримання контузії. По-друге, лікар прямим текстом сказав - $2000 за сприяння в отриманні заключення МСЕКу. Сержант тільки пошкодував про одне, що не здогадався записати цю "пропозицію" цього ескулапа-вимагателя на диктофон.
А потім традиційні проблеми та проблемки - грошове забезпечення по "дембелю" ще не сплачено в повному обсязі. В центрі зайнятості свої заморочки з документами. Проте він оптиміст та хоче зайнятися розведенням худоби. Якщо, звісно, знайде інвесторів та тих, хто в цьому допоможе.

Тому в День добровольців був не зовсім святковий настрій. Адже звертати увагу на хлопців, що самі пішли захищати Україну якимось урочистостями - це добре. Але якось воно віддає таким собі "окозамилюванням". Треба допомогати вирішувати їх проблеми та намагатися підтримувати їх бойовий дух, коли вони у підрозділах тягнуть свою військову лямку без волань та соплів. На жаль, в армії такого людського ставлення до бійців не вистачає. Невже це так важко? Виявляєтся - важко. Спочатку численні папірці, заходи, а увага до людини - "фінансується" увагою вже по остаточному принципу.

Можливо, для когось це на такі вже глобальні проблеми і на відсутність людяності в ставленні до проблем військових можна було б закрити очі. Але кожен боєць, що йде на "дембєль", є носієм свого особистого ставлення до армії та військової служби взагалі. І коли він повертається в цивільне життя з важким серцем та не задоволений відсутністю людського відношення до бійців, то вгадайте – чи він стане агітувати молодь та знайомих йти на контракт до ЗСУ? Адже якщо ми розбудовуємо нову та сучасну армію, то маємо пам’ятати: наша сила – в людях!

1443549155.jpg
Сергей ЦЫГИПА

комментарии

Сегодня
26 апреля 2018
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00051379203796387 [2] => 0.027195930480957 )