статьи

Книга пам’яті: Руснак Микола Анатолійович

25 апреля 2018
1622
Поделиться:

Руснак Микола Анатолійович, 30 років

Звання, посада, підрозділ: солдат, кулеметник 1-го відділення 3-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти військової частини 3152 Південного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 19 грудня 1983 року, с. Степківка, Первомайський район, Миколаївська область.

Дата і місце загибелі: 2 листопада 2014 року, м. Маріуполь, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув о 7.28 в мікрорайоні «Східний» міста Маріуполь на блокпості, що розміщався на вул. Таганрозькій, під час огляду цивільного позашляховика, який вибухнув. СБУ встановила, що для теракту було використано автомобіль місцевого мешканця без його відома. Машину, споряджену вибухівкою російськими фахівцями, супроводжував безпілотник. Коли машина під’їхала до блокпоста, терористи привели в дію вибуховий пристрій за допомогою мобільного телефону.

Похований 4 листопада 2015 року в с. Степівка Первомайського району Миколаївської області. Залишились дружина і двоє неповнолітніх дітей.

Нагородження: Указом Президента України № 109/2015 від 26 лютого 2015 року «за осо- бисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Руснак Микола Анатолійович народився 19 грудня 1983 року. Був простим сільським хлопцем. Коли йому виповнилося 18 років, пішов до армії та відслужив строкову службу. Після армії одружився, дружина Олена народила йому двох діточок: сина Микиту та донечку Злату.

Коли в країні почались воєнні події, Микола не міг знайти собі місця, дуже хвилювався, що ніяк не може бути корисний державі.

«Микола не пропускав жодного випуску новин, дивлячись їх увечері по всіх каналах, — розповідає друг родини Іван Холко, — обурювався безвідповідальними діями урядовців. Тому під час першого ж набору на службу за мобілізацією він побіг до військкомату».

Микола прийшов добровольцем, приступив до виконання служби у військовій частині 3012 м. Одеса. Під час служби зарекомендував себе з позитивного боку і, коли стало відомо, що особовий склад військової частини відряджають до зони проведення АТО, дуже зрадів.

«Він зателефонував і дуже радісно повідомив про те, що незабаром поїде на війну, — згадує дружина Миколи Олена. — Коли я почала благати його не їхати, аргументуючи тим, що в нас діти, він різко мене обірвав, сказавши: “Я туди їду саме заради їхньої безпеки! Захищаючи Україну, я захищаю власну родину!” Він сказав це так твердо, так упевнено, що мені забракло слів, аби заперечувати».

У жовтні 2014 року особовий склад частини, до складу якої належали і підрозділи військовослужбовців за призовом під час мобілізації, вирушив у першу ротацію на схід України… Залишалося два тижні до довгоочікуваного повернення додому. Того дня, 2 листопада 2014 року, солдат М. Руснак заступив на бойове чергування. Обов’язком його підрозділу був огляд автівок, які проїжджали через блокпост.

«До блокпоста під’їхала автівка марки “Жигулі”. Микола разом із товаришами по службі пішов оглядати машину. Раптом пролунав гучний, дуже гучний вибух. Коли ми підбігли до місця пригоди, Микола був уже мертвий», — згадує події того дня санінструктор Олександр Куліковський. Пізніше у ході слідчих заходів було з’ясовано, що в автівці спрацював детонатор, яким терористи керували дистанційно.

«Микола дуже любив Україну, він усвідомлював, що безпека його сім’ї в його руках. Він зробив усе від нього залежне, щоб його діти жили в мирі та спокої. Дуже шкода, коли такі люди гинуть так невчасно, молодими, сповненими сил і бажання змінити цей світ на краще», — розповідає начальник групи з роботи з особовим складом Віктор Мартинюк.

загрузка...

комментарии
загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00049495697021484 [2] => 0.01106595993042 )