статьи

Книга пам'яті: Денисюк Денис Сергійович, позивний "Дюс"

25 июня 2018
4611
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: солдат, водій відділення тяги та підвозу 1-го мінометного взводу мобільної роти окремого загону спеціального призначення військової частини 3057 Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 4 липня 1990 року, м. Київ. дата і місце загибелі: 10 червня 2015 року, с. Широкине, Донецька область.

Обставини загибелі. Під час виконання бойового завдання щодо охорони та оборони передових позицій у с. Широкіне, під час обстрілу зі 152-мм самохідної артилерійської установки позицій окремого загону спеціального призначення «Азов» з боку незаконних збройних формувань ДНР, Денис отримав уламкове проникаюче поранення нижньої щелепи. Того ж дня о 21.45 Денис помер.

14 червня 2015 року Дениса Денисюка поховали на військовому Лук’янівському цвинтарі м. Києва.

Нагородження: Указом Президента України № 546/2015 від 15 вересня 2015 року «за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

До війни Денис працював режисером монтажу програми «Вікна-Новини». Та коли розпочалась ворожа окупація, Денис не зміг залишатися стороннім спостерігачем і зимою 2015 року пішов у «Азов».

Побратими згадують про Дениса:

«“Дюс” добре володів будь-яким видом стрілецької зброї, був кулеметником від Бога. А 10 червня ми з ним та іншими хлопцями знаходились в окопі, як тут почалося… Нас накривала ворожа арта. Після того як обстріли скінчилися, сепари хотіли взяти нас у кільце, але не тут-то було — “Дюс” влучним кулеметним вогнем знищив групу бойовиків, яка намагалася зайти до нас з тилу. Після цього ворог вдарив по наших позиціях з усього, що в нього було, і, на жаль, уламок стоп’ятидесятки влучив у “Дюса”».

«Мамо, я їду захищати і тебе», — так Денис попрощався з матір’ю Людмилою Яківною.

Своїми спогадами перед присутніми поділився і колега Дениса по каналу СТБ Сергій Стеценко: «Ми швидко зрозуміли, що він справжній чоловік, коли Денис одразу після школи прийшов працювати до нас на канал». Пригадав також епізод періоду Революції Гідності, коли «Дюс» після нічних зйомок повернувся з Майдану і заявив, що був там не заради роботи, а щоб виразити свою громадянську позицію.

Побратим «Дюса», боєць за позивним «Мокрий» згадує: «“Дюс” прийшов до нас узимку 2015 року, одразу проявив себе як майстерний боєць, гарний хлопчина. Був веселим, незвичайним. Позиції в Широкіно були не дуже добре облаштовані, ми взяли мішки із землею, а “Дюс” виявив винахідливість щодо розв’язання питання: приніс дах від кабіни УАЗика, поклав його зверху, обклав мішками — і вийшла чудова вогнева позиція. Нам і вогонь зручно було вести, і спостерігати за ворогом. Загалом “Дюс” був веселим хлопцем, завжди жартував під час обстрілів, посміхався. Того дня він сам визвався їхати на позицію. Тоді їхала третя рота, їм не вистачало людей, тож добровільно поїхали двоє наших хлопців — “Дюс” і медик “Мауглі”. Вони разом потрапили під обстріл, поранений “Мауглі” надавав “Дюсу” першу медичну допомогу. Я дуже шкодую, що нас не було поруч, коли “Дюс” загинув».

18 квітня 2016 року у Київській школі № 306 відбулося відкриття меморіальної дошки Денисові Денисюку.

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter

загрузка...

загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00056219100952148 [2] => 0.058053016662598 )