статьи

Книга пам’яті: Долінський Віктор Григорович

17 июля 2018
2298
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: прапорщик, інструктор-гранатометник взводу вогневої підтримки 4-ї роти спеціального призначення військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 8 квітня 1980 року, с. Нижчий Ольчедаїв, Могилів-Подільський район, Вінницька область.

Дата і місце загибелі: 5 травня 2014 року, м. Слов’янськ, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув від вибуху гранати (влучив уламок чи куля в гранату, що кріпилася до поясу уніформи, і стався вибух, Віктор у цей час сидів на броні) під час проведення антитерористичної операції поблизу м. Слов’янська. Колону спецпризначенців атакували терористи, намагаючись прорвати кільце оточеного нашими військами Слов’янська.

Нагородження: Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Спогади старшини роти Миколи Гаврилюка про друга Віктора Долінського:

«Ніколи раніше навіть уявити собі не міг, що говоритиму про свого найліпшого друга Віктора Долінського в минулому часі. А тим більше ніколи і не припускав думки, що він піде з життя так рано, залишивши в скорботі усіх тих, хто так любив його і дорожив ним. І хоч із Віктором я був знайомий не з дитинства (ми потоваришували на службі в 4-й роті спеціального призначення “Ягуар”), проте я завжди відчував, ніби знаю його все життя. І я був би в сто разів щасливішим познайомитися з такою людиною набагато раніше, принаймні для того, щоб зараз не так жалкувати і не нарікати на долю, яка відвела так мало часу нашій дружбі.

Кажуть, що чоловіки не плачуть. Повірте мені, якщо втрачаєш такого друга, як Віктор, не те що заплачеш, а завиєш як вовк. …Вітя був Другом з великої літери, прикладом вірності і відданості. Саме такими, як він, мають бути друзі, які підтримають у біді і порадіють разом у хвилини щастя. 5 травня 2014 року я запам’ятаю на все життя, адже тоді, в запеклому бою під Слов’янськом, я втратив свого друга і брата. Уявіть собі, як це страшно… Ще вранці ми розмовляли з Віктором перед тим, як вирушити на завдання, а через декілька годин я дізнався, що його вже немає. Цей жах зі мною і понині. …Він увійшов у ті двері, які зачинились за ним назавжди, і не повернеться ні сьогодні, ні завтра — ніколи.

...Як ніхто знаю, як сильно Вітя любив свою дружину Ольгу, як він піклувався про неї і оберігав її. А син Валентин — то велика гордість і надія Віктора. Дуже боляче, що ця дитина тепер росте без батька, який так потрібен щохвилини.

Таких, як Вітя, немає… Відкритий, щедрий, з гарним почуттям гумору, простий і відчайдушний — саме таки- ми словами можна описати мого друга. Важко дивитися у його замріяний погляд на могильній плиті. Невимовно сумно розуміти, що там, під землею, лежить він, наш герой, наш друг і брат, славу про якого ми будемо нести все своє життя. Ми пам’ятатимемо його подвиг і шануватимемо цю світлу і прекрасну людину.

…Кожен з нас пише свою книгу життя. Віктору війна не дала дописати її до кінця. Але те, що він встиг написати, ми запам’ятаємо і увіковічимо у своїх спогадах. Я вдячний Богові і долі за те, що вони подарували мені такого друга. Я гордий тим, що знав його і служив з ним. Відчуваю, що він і досі поруч, адже справжня дружба, як і справжня любов, не помирає.

Віктор Долінський — гордість не лише всього “Ягуара”, сина, дружини і батьків, а й усієї України. Він вірний син своєї землі, за яку так безстрашно наклав головою. Дякуємо тобі за те, що, не шкодуючи життя, загинув за всіх нас. Дякуємо і схиляємось доземно перед тобою, наш дорогий і любий Вікторе! Вічна пам’ять тобі у серцях людей і спокій в обіймах матері-землі…»

загрузка...

комментарии
загрузка...

Сегодня
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00054407119750977 [2] => 0.13583207130432 )