Звання, посада, підрозділ: старший лейтенант резерву, командир роти 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України.
Дата і місце народження: 11 січня 1964 року, с. Гаврилівка, Лозівський район, Харківська область.
Дата і місце загибелі: 29 серпня 2014 року, с. Червоносільське, Амвросіївський район, Донецька область.
Обставини загибелі. Уранці 29 серпня 2014 року під час виходу так званим зеленим коридором з Іловайського котла Віктор разом із побратимами їхав у кузові броньованої вантажівки КамАЗ, що пересувалася у складі автоколони батальйону «Донбас».
На ділянці дороги між селами Многопілля та Червоносільське колону обстріляли. Коли КамАЗ вже в’їжджав у с. Червоносільське, у нього поцілив російський танк. Кабіну вантажівки розірвало, а потім сталася детонація боєкомплекта в кузові.
Тіло не було знайдено. Вважався зниклим безвісти. Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 21 квітня 2015 року визнав Дмитренка Віктора Івановича померлим.
Нагородження: Указом Президента України № 176/2015 від 25 березня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
1 липня 2015 року на честь Віктора його позивним «ВДВ» названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення Збройних Сил України «Донбас — Україна».
Народився 11 січня 1964 року в селі Гаврилівка Лозівського району Харківської області. Мешкав у с. Засулля Лубенського району. 1985 року закінчив Українську сільськогосподарську академію за спеціальністю «Механізація сільського господарства».
2014 року Віктор Іванович добровольцем пішов на захист Батьківщини, 17 липня потрапив на передову.
У зоні проведення антитерористичної операції був командиром роти охорони 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» військової частини 3027.
Побратими згадують Віктора Івановича як мужнього, завжди життєрадісного козака. Він усім серцем любив Батьківщину і мріяв про той незабутній день, коли на його рідній землі настане мир і він та його побратими зі спокійною душею зможуть повернутися до рідних домівок. І над їхніми головами буде мирне небо та яскраве сонце.
Його запам’ятали доброзичливим і щирим. Для багатьох побратимів він був як батько: завжди готовий розрадити в скрутну хвилину порадою або просто вислухати.
Герои АТО