статьи

Книга пам’яті: Зінчик Станіслав Михайлович

27 августа 2018
6160
Поделиться:

Звання, посада, підрозділ: рядовий резерву, стрілець 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 18-ї стрілецької роти 6-го стрілецького батальйону військової частини 3066 Північного територіального об’єднання Національної гвардії України.

Дата і місце народження: 22 вересня 1975 року, с. Гайшин, Переяслав-Хмельницький район, Київська область.

Дата і місце загибелі: 24 травня 2014 року, м. Слов’янськ, Донецька область.

Обставини загибелі. Загинув від поранень осколками гранати, що розірвалася поблизу нього, у бою з терористами, який розпочався близько 17.00 і тривав приблизно дві години, на блокпості в районі перехрестя доріг Красний Лиман — Краматорськ на східній околиці Слов’янська.

Коли в блокпост влетіла граната, Станіслав без вагань кинувся до неї. Похований у с. Гайшині Переяслав-Хмельницького району Київської області.

Залишилися дружина та малолітній син 2013 року народження.

Нагородження: Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Закінчивши середню школу, Станіслав пройшов строкову військову службу у підрозділі Прикордонних військ України, дислокованому у м. Іллічівську Одеської області.

2001 року закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут імені Г. С. Сковороди, працював у столичних школах учителем української мови та літератури. Активно займався спортом — фітнесом, плаванням, футболом, а також альпінізмом — разом із товаришами підкорив Ельбрус, Казбек та найвищі вершини Кавказу.

З початком подій Революції Гідності став до лав громадських активістів, а згодом поміж перших добровольців уклав контракт про проходження служби у військовому резерві Національної гвардії України.

Став першим резервістом НГУ, який поліг у бою.

Дружина, Ружана Кириленко: «Зі Стасом я познайомилася в окружній комісії на парламентських виборах. Ми були головами виборчих комісій на дільницях у Києві. Весь цей час Стас був поруч зі мною — допомагав охороняти бюлетені, чергувати на дільниці. Жили з моїми батьками в селі Петровське. Неможливо передати, як він радів, коли шість місяців тому в нас народився син Філат. Ім’я дитині дала я, воно мені наснилося. У Стаса було велике і добре серце. Він не мав ворогів, допомагав, чим тільки міг, як кажуть, і старому і малому. Пішов не попрощавшись, востаннє я з ним спілкувалася телефоном напередодні цієї злощасної трагедії. Слізно просила його повернутися додому. Та він за-боронив мені плакати і сказав, що не відчуває небезпеки. Хоча голос у нього був стурбований. Казав: “Я не можу залишити своїх товаришів, аби в них не впав бойовий дух”. Ось так, під кулі снайперів на Інститутській не потрапив, а від гранати терористів утекти не зміг. Я дуже щаслива, що жила з таким мужнім чоловіком, як Станіслав. Жалкую, що зовсім мало…»

Близький друг, начальник відділу фізичної культури та спорту Бориспільської районної державної адміністрації Микола Каськів: «У Станіслававі гармонійно поєднувалися найкращі людські риси. Він був скромним, уважним чоловіком, який мав надзвичайно велику силу духу.

Це та людина, з якої потрібно брати приклад. Бувши в горах, Станіслав перший помічав те, що не могли помітити інші альпіністи. Він був сучасним філософом. Свій шлях Станіслав Зінчик обрав свідомо...»

Если вы заметили орфографическую ошибку в тексте, выделите ее мышью и нажмите Ctrl+Enter


#FreeMarkiv (фото)
Арсен АВАКОВ
Золоте
Леонид ЛОГВИНЕНКО
Важкий вибір
А. ВЕРТИЙ
Аура языка
Александр КИРШ

Сегодня
больше новостей
новости партнеров
delta = Array ( [1] => 0.00046896934509277 [2] => 0.041634082794189 )