мнение

Пам’ятники та пам’ятки – чи потрібні вони українському народу?

11 апреля 2018
1504
Поделиться:

Питання націотворення – проблема, що виникла в Україні далеко не вчора, має доволі багату історію і дотепер є актуальною для нашої держави.

Тривале вкорінення «радянських цінностей» у розуми людей призвело до певної спантеличеності частини українців після здобуття Незалежності. Нова практика, цінності і мотивації з українським осердям ще не існували. Інша частина населення – ліберальна, навпаки вважала «перебудову» та початок переходу до демократизації країни своєю.

Проте у 1990-х роках розвиток ліберальних демократичних цінностей і побудова нації ускладнювалися економічними проблемами, викликаними наслідками руйнування економічних та виробничих зв’язків часів СРСР. Тільки з перемогою Революції Гідності в Україні, нарешті, було обрано по-справжньому патріотичний український парламент, в основу діяльності якого було покладено вирішення проблем колективної пам’яті.

Радянська, а сьогодні й російська пропаганда формують образ України, як країни утвореної певною мірою «випадково» внаслідок розпаду СРСР. Для протистояння подібним твердженням слід розуміти декілька ключових моментів української культури і національної ідентичності.

Перше – Східне християнство і богослужбові книги прийшли до Києва з Візантії, через Болгарію. І лише згодом почалося їх розширення на схід, на терени сучасної території РФ. Київська митрополія підпорядковувалась Константинополю і територія Московії входила до складу нашої митрополії.

Друге – у свою чергу це призвело до створення Київську Академію (наразі Києво-Могилянська академія), що дозволило готувати власних філософів і богословів, створювати власні переклади богослужбових книг, тобто розвивати книжність і обізнаність населення. І, як відомо, перший університет з’явився у Московії у середині ХVIII-го століття, після примусового закриття Київської Академії і переведенню частини викладачів до Москови.

Третє – про високий рівень навчання у Академії говорить те, що Феофан Прокопович, який спочатку навчався у Києво-Могилянському колегіуму, а згодом у Римській католицькій академії св. Афанасія, на запрошення Петра І впроваджував церковну реформу у Російській Імперії.

Четверте – Григорій Сковорода, є одним з найвизначніших філософів східної Європи і який вплинув на формування російської філософії. Таким чином Україна, як європейська держава, завжди була ключовою ланкою через яку до Московії потрапляла освіта та релігійні тексти.

Тому, нашу історію потрібно пам’ятати і передавати наступним поколінням і, що найголовніше, ніколи нікому не віддавати. Україна – це не просто держава, а певна традиція духовної культури, яку практично щодня намагається привласнити наш ворог.

Звичайно такий тривалий процес націотворення супроводжувався появою великої кількості пам’яток матеріальної культури, місць праці та життя видатних постатей. Завдання будь-якої влади, якщо вона справді патріотична і зацікавлена у вихованні у своїх громадян любові до власної культури, народу та держави – збереження цих пам’яток, їх передача наступним поколінням. Такі пам’ятки – беззаперечне свідчення давності та багатства народної культури, а отже є сильним аргументом у давній імперській суперечці «А чи є взагалі українська нація?»

На жаль, не завжди виходить ці пам’ятки зберегти. На моїй рідній Харківщині на сьогодні більш ніж 3 тисячі пам’яток архітектури національного та місцевого значення вимагають реконструкції. Наприклад, це напівзруйнований будинок в с. Бабаї Харківської області, де певний час жив Григорій Сковорода. У занедбаному стані перебуває чи не найстаріший в Україні (а раніше і у всій Російській імперії!) палацовий комплекс Шидловських – Садиба Старий Мерчик. Забутий унікальний за своїми акустичними властивостями комплекс у с. Наталівка Харківської області – так звані Співочі тераси Шаляпіна, де давали концерти найвідоміші співаки Російської імперії. Цей перелік можна продовжувати майже безкінечно.

Зараз виконавча влада не приділяє належної уваги збереженню та відновленню пам’яток національного та місцевого значення. Як завжди, питання у недостатньому фінансуванні, яке традиційно здійснюється за залишковим принципом, і будемо відверті, не у повному обсязі. Зусилля активістів, громадських об’єднань, меценатів часто носять локальний характер і також не можуть вирішити вказане питання. Збереження колективної пам’яті українського народу та конструювання на її підґрунті майбутнього української нації – державницька справа, що вимагає комплексного підходу.

Україна повинна припинити розбазарювати свою власну історію. Час зосередитися на важливих речах відновлення національної свідомості та національної гідності. Україна – не частина імперії, а самостійна держава зі своєю довгою, непростою, самобутньою історією. Українці – не випадкова народність «малоросів», а нація зі своїм характером, духом, минулим та майбутнім.

1496990658.jpg
Игорь КОТВИЦКИЙ
загрузка...

комментарии
загрузка...

Сегодня
23 октября 2018
больше новостей
delta = Array ( [1] => 0.00048398971557617 [2] => 0.038519859313965 )